Розділ «10. ПОЛІТИЧНА КАРТА СВІТУ»

Високорозвинені держави теж не є абсолютно однорідними. Перший підтип (підгрупу) формують держави так званої "Великої сімки": США, Канада, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція та Італія. Вони є визнаними економічними лідерами сучасного світу. Загалом на ці країни припадає майже половина ВНП нашої планети.

Другу підгрупу формують малі високорозвинені країни Європи й Азії. Переважно невеликі за площею і населенням, але за виробництвом продукції на душу населення, рівнем життя своїх громадян вони не поступаються країнам першої підгрупи, а іноді й випереджають їх. Для них також характерна велика частка експортної продукції. Сировину і паливо для потреб економіки ці країни отримують переважно з-за кордону. Специфічною ознакою їх економіки є також значна, а іноді й переважаюча частка галузей, пов'язаних з міжнародною сферою послуг - торгівля, банківська справа, інфраструктурне транспортне обслуговування, міжнародний туризм тощо. До таких країн належать Австрія, Швейцарія, Швеція, Норвегія, Бельгія, Нідерланди, Південна Корея, Тайвань, Ізраїль та ін.

Група середньорозвинених країн значно менш однорідна, ніж група високорозвинених. Коливання показника ВНП на душу населення тут доволі значне. Серед них розрізняють країни з економічним розвитком дещо вищим за середній і країни, які мають соціально-економічний рівень нижчий за середній.

До першого підтипу країн цієї групи належать Греція, Бразилія, Аргентина, Уругвай, Мексика, Угорщина, Чехія, Чилі та деякі інші. Ці держави швидко та стабільно розвиваються, поступово наближаючись до групи високорозвинених країн. Причина їхньої відносної відсталості у розвитку продуктивних сил пов'язана з тим, що впродовж багатьох років їх розвиток гальмувався військовими диктатурами, тоталітарними комуністичними адміністративно-командними режимами, політичною та економічною залежністю від інших держав. Багато з цих держав мають значні природні і трудові ресурси, які теж активно залучаються в національний господарський комплекс.

Другий підтип формують країни з нижчим за середній рівнем розвитку економіки. Ці країни на сучасному етапі розвитку, на відміну від попередніх, характеризуються внутрішньою політичною нестабільністю. У них є впливові сили, які гальмують перебудову суспільства на прогресивніше, поширена корупція, всім керують злочинні олігархічні клани. Це стосується не лише деяких з колишніх соціалістичних країн, а й тих, де значну роль відіграє тіньовий капітал, мафіозні структури, внутрішній ринок належить іноземним компаніям тощо. Наприклад, це такі країни, як Білорусь, Росія, Болгарія, Україна, Молдова, Латвія, Литва, Колумбія, Парагвай, Індонезія, Філіппіни, Туніс, Марокко.

Переважна частина людства в наш час живе в країнах, що розвиваються. Найбільше таких в Африці, чимало в Азії, Америці та Океанії. Здебільшого це колишні колонії. Їхнє населення загалом не виявляє політичної волі і прагнення до прогресивних змін в економіці й політиці. Низький освітній рівень, злидні, корупція, злочинність, політична та економічна залежність від інших країн не створюють передумов для піднесення економіки. Ці країни фактично є сировинними донорами розвинених держав.

Крім основної ознаки, для класифікації країн використовуються й інші, які за тих чи інших обставин стають провідними у країнознавстві. Спираючись на історичний критерій, деякі дослідники виділяють постсоціалістичні країни. До них належать колишні республіки СРСР, Югославії, Чехословаччини, Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія. За цією ознакою також виокремлюють пострадянські країни, тобто ті держави, які колись входили до складу Радянського Союзу.

Дехто продовжує виділяти так звані нові індустріальні країни: Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, Малайзія, Мексика, Бразилія. Майже всі вони в недалекому минулому були слаборозвиненими державами. Їхня сучасна економіка характеризується високими темпами індустріалізації, активною участю в міжнародному поділі праці.

Організація Об'єднаних Націй склала також список найменш розвинених країн. Це насправді найбідніші держави світу. Система освіти та охорони здоров'я в цих країнах на найнижчому рівні в світі, переважають доіндустріальні форми праці. До таких держав належать Афганістан, Нігер, Сомалі, Чад.

На політичній карті світу є низка дуже багатих країн. Своєрідну групу серед них становлять країни експортери нафти. Економічний розвиток цих країн дуже тісно пов'язаний з територіальною локалізацією нафтових ресурсів. Ці країни відіграють надзвичайно велику роль у глобальних паливно-енергетичних проблемах світу. Великі поклади нафти у цих країнах визначають галузеву структуру промисловості. Основна частка ВВП створюється за рахунок продажу нафти на світовому ринку. До таких держав належать Саудівська Аравія, Катар, Кувейт, Бахрейн, ОАЕ та деякі інші невеликі країни Середнього Сходу. Казково багатою за рахунок видобутку місцевих фосфатів стала і колишня злиденна країна Океанії Науру. Інші в недалекому минулому дуже бідні країни стали багатими завдяки правильно обраним спеціалізації й моделі розвитку.

10.3. Міжнародні (міждержавні) організації

Сучасний світ постійно ускладнюється і стає дедалі суперечливішим, кількість держав у ньому постійно зростає. Загалом на сучасній політичній карті світу - понад 200 країн, які провадять різновекторну політику. Для вирішення міждержавних проблем, а також для досягнення спільної мети, відстоювання національних інтересів тощо дедалі більше країн, партій і просто людей об'єднуються в міжнародні організації, яких налічується уже понад чотири тисячі. До них належать глобальні (загальносвітові), регіональні (Африка, Північна Америка, країни Середнього і Близького Сходу тощо), міждержавні, які об'єднують держави не за географічною ознакою, а за визначеними цілями чи ознаками.

Міжнародні (міждержавні) організації є важливим, поряд з країнами (державами), елементом політичної карти світу. Вони створені для вирішення актуальних проблем, які складно вирішити силами однієї держави.

Перші міждержавні організації виникли у ХУІІ ст. в Європі і мали переважно військовий або економічний характер. Процес глобалізації, що особливо посилився в останній третині ХХ ст., сприяв збільшенню кількості міжнародних організацій, розширенню їхніх функцій та ускладненню організаційної структури. З Європи інтеграційні процеси поширились в Азію, Америку та Африку.

З середини ХХ ст. чітко виявилася диференціація міждержавних організацій за функціональними особливостями та територіальними масштабами.

За функціональними особливостями міжнародні організації поділяють на загальнополітичні, військово-політичні, економічні, валютно-фінансові та ін.

За територіальними масштабами виділяють глобальні, регіональні та субрегіональні міждержавні організації.

Найбільшою, найважливішою, глобальною та універсальною організацією нині є Організація Об'єднаних Націй (ООН). Її було створено після другої світової війни, у 1945 р., з метою відвернення чергової світової війни і локальних конфліктів, зміцнення міжнародної безпеки та розвитку міжнародного співробітництва. ООН діє на підставі Статуту, положення якого є обов'язковими для країн - членів цієї організації.

Головними органами ООН є Генеральна Асамблея і Рада Безпеки. До інших провідних органів цієї міжнародної організації належать Секретаріат, Міжнародний суд, Рада опіки, Економічна і соціальна рада.

Штаб-квартира ООН знаходиться у Нью-Йорку (США). У 1945 р. Україна, перебуваючи у складі СРСР, стала однією з країн - засновниць ООН. Тепер наша держава - член кількох спеціалізованих міжнародних організацій ООН.