Розділ VIII. Релігії народів Малої Азії і Східного Середземномор'я

Поруч з Двуріччям і Стародавнім Єгиптом територія Малої і Передньої Азії, яку становлять численні гори, нагір'я та пустелі — це територія найстародавнішого розселення людства. На території Малої Азії в 2—1 тис. до н.е., існували такі значні держави, як Хеттське царство, Фрігія, Лідія (тепер це територія Туреччини). На Східному узбережжі Середземного моря існували держави Сирія, Фінікія і Палестина (тепер це територія Сирії, Іраку, Лівану, Ізраїлю та Йорданії)- На цих землях в 3 тис. до н.е. відбулись знаменні події, утворились впливові національно-державні релігії, про які буде мова в цьому і двох наступних розділах.

§1. Хеттська релігія

§2. Фрігійська релігія

В північно-західній частині Малої Азії ше 2 тис. р. до н. е. оселилися племена фрігійців, які начебто в43 ст. до н. е. приймали участь в легендарній Троянській війні. Цілком достовірна їх участь в розгромі Хеттської держави в 12 ст. до н. е. В 10 — 8 ст. до н. е. відбулось піднесення Фрігійського царства, засновником якого вважають царя Гордія, а розквіт якого відбувався за царя Мідаса (738 — 696 р. до н. е.). Це була економічно міцна держава, недарма ж складалась легенда про те, що від дотику руки Мідаса все перетворювалося в золото, навіть їжа. Мідас звільнився від цієї тяжкої для нього здібності, коли викупався у річці Лантол, яка з того часу стала золотоносною. Міфи малюють Мідаса і як невігласа, який узявся судити музичне змагання козлоподібного бога Пана з всебічно обдарованим Аполлоном. Мідас присудив перемогу Панові, за це Аполлон нагородив його віслячими вухами, які він змушений був ховати під фрігійським ковпаком. Так ось, цей Мідас стояв біля джерел фрігійської релігії.

Це легенда. Але розквіт Фрігідії насправді пов'язаний з монополією на виробництво заліза в період настання "залізного віку". Фрігія встановила своє панування на Егейському морі. Але вже в 7 ст. до н. е. значна частина її території була загарбана кіммерійцями, в 6 ст. до н. е. вона потрапила під владу Лідії, а потім — Персії, де остаточно втратила свою державність. Деякі вчені вважають фрігійську мову споріднену з вірменською, а отже, і фрігійську релігію з релігією вірмен.

Фрігійська релігія утворилася на основі місцевих племінних культів, а також релігійних здобутків стародавніх греків, племена яких з Македонії і Фракії склали основу фрігійського народу в кінці 2 тис. до н. е.

Центром віровчення фрігійської релігії є культ Великої матері — богині Кібели, що ще мала імена Ма, Реєя, і молодого вмираючого і воскресаючого бога Аттіса. Ми вже знаємо, що цей культ був і у хеттів. Але у фрігійців цей культ набрав своєрідного соці-ально-економічного і політичного забарвлення. Справа в тому, що в ту епоху царська верхівка, остерігаючись зростаючої влади служивого чиновництва, що намагалось утвердити спадковість своїх посад, чинів і багатств, широко вживала заміщення посад вищих чиновників, писш'в, воєначальників євнухами. Хлопчи-ки-євнухи, оскоплені ще в дитинстві, мали безумовні переваги у освіті і кар'єрі перед своїми ровесниками. Вищі чиновники і жреці, будучи євнухами, вимагали ідеологічного виправдання свого становища. Звідси утвердження міфа про Аттіса, який щоб уникнути домагань своєї матері на коханця, піддав себе самоос-копленню і вмер під своїм священним деревом — сосною. Але богиня, що покохала Аттіса, домоглась воскресіння його. Цим подіям були присвячені особливі весняні свята, які ще у хеттів входили в державний культ. В фрігійському культі теж були поширені оргаїстичні обряди та самоосколлення жерців, які присвячували себе богові Аттісові і цим звільняли себе від пристрастей, що гублять людство і знецінюють мораль. Пошуки шляхів морального удосконалення, хай таким дивним на наш погляд шляхом, є одним з нових моментів релігійного розвитку навіть періоду глибокої стародавності.

В західній частині Малої Азії в плодючій долині р. Герм розташувалась на початку 1 тис. до н. е. держава Лідія. Вона прославилась золотим піском річки Герм. Географічне становище на торговельних шляхах з Європою, на Близький Схід теж сприяло розвитку цієї держави. Перший час Лідія входила в склад Фрігії і там надбала фрігійську культуру і релігію. З 7 ст. до н. е. — вона вже незалежна держава з столицею в м. Сарди. Тісний зв'язок з Стародавньою Грецією привів до спийняття грецького релігійного впливу, грецької міфології. Країна була дуже багата. В Лідії вперше в світі стали карбувати золоту монету. Ім'ям останнього лідійського царя Креза (595—546 рр. до н. е.) стало на-рікатися колосальне багатство.

Лідійський стародавній культ вславився своєю пишнотою.

В 546 р. до н. е. Лідія була завойована перським царем Кіром. Потім входила в склад держави Олександра Македонського.

§3. Сирійсько-фінікійська релігія

Східне Середземномор'я має дуже сприятливі умови для людського життя: теплий клімат, родючі грунти, можливість штучного зрошування, багата флора і фауна. Це підштовхнуло розвиток землеробства і тваринництва, а також різних ремесел. Трудолюбиві народи Східного Середземномор'я домагалися розвитку технології виробництва, спеціалізації, зростання продуктивності праці. В зв'язку з цим змінювалась приватна власність, поглиблювався розвиток суспільної організації. В двох державах, що виникли в цьому регіоні, — Сирії і Фінікії, активно йшли духовні процеси, зокрема розвиток культури і релігії.

Існувала там і третя значна держава — Палестина, але про неї мова буде йти при висвітленні історії іудаїзму.

На півночі Сирійської пустелі, на захід від Ассирії аж до східного узбережжя Середземного моря в другій половині З тис. до н. е. — 2 тис. до н. е. проживали племена хананеїв, аморесв (аморитів і амареєв). Вони створили ряд дрібних міст — держав: Алах, Ебла, Халеб, Кадеш та ін. Вже з 3 тис. до н. е, ці території намагались підкорити держави Двуріччя (Аккад, Ур) і вони не змогли зберегти свою незалежність. В 2 тис. до н. е. їх захопили гіксоси, які вдерлись аж в Єгипет. Потім ці міста-держави побували під владою Стародавнього Єгипту, Мітанні, Хеттського царства. В 14 ст. до н. е. в Сирійську пустелю вторглися кочові арамейські племена, що злилися з місцевим населенням. Лише на початку 1 тис. до н. е. дрібні держави утворили союзи, але і вони були неспроможні зберегти незалежність і були підвладні Ассирії, Вавілонській державі, персам, потім входили в державу Олександра Македонського, Селевкидів, Риму, Візантії. Інакше кажучи, сирійські землі майже весь час були об'єктом загарбання. Зрозуміло, що це відчувала на собі сирійська культура.

В умовах розширення арабського халіфату в 7 ст. н. е. Сирія якийсь час була ядром цієї держави, а місто Дамаск — його столицею. Тепер сирійці є арабами, розмовляють на сирійському діалекті арабської мови.

За ці часи буремної історії стародавні сирійці разом з фінікійцями створювали, не дивлячись на завоювання їх, стійке семантичне етничне утворення. Вони зручно влаштувались на східному узбережжі Середземного моря і мали спільну культуру і споріднені релігійні культури. Тепер скажемо про Фінікію і фінікіян.

Фінікія — це неширока смуга землі між Середземним морем і Ліванським хребтом. Вона шедро обдарована природою і була заселена в найстародавніші часи. На цій смузі східного узбережжя Середземного моря десь в 5—4 тис. до н. е. оселилися при-шельці з берегів Епитрейського моря. А інші дослідники кажуть, що то були корінні жителі цих міст. А може і перше і друге — відразу. Ці люди і дістали назву фінікійців. Вони побудували в 2 тис. до н. е. міста Угарії, Сідон, Бібл та інші, які стали центрами жвавої торгівлі, бо стояли на перехресті торгівельних шляхів зі сходу на захід, з півдня на північ. Фінікія стала також майстернею цього стародавнього світу, в ній великого розвитку досягла обробка металу, виготовлення скла, фарбованих тканин, будівництво весельних кораблів. Але основою господарства було хліборобство і садівництво. Швидко великого поширення набрало рабство, причому в найжорстокішій формі. Фінікійці вели активно работоргівлю в цьому регіоні. З початку 2 тис. до н. е. і до 12 ст. до н. е. Фінікія перебувала під владою Стародавнього Єгипту.

В 10 — 9 ст. до н. е. з фінікійських міст особливого розвитку досягло місто Tip. Т/рські купці здійснюють освоєння важливих морських шляхів, особливо тих, що йшли на захід Середземномор'я. Це зробило Tip піонером колонізації Кіпру, узбережжя

Егейського моря, островів Сицилії, Сардінії, Мальти, Балеар-ських островів, узбережжя Галі, Північ Африки та Іспанії. Це фінікійці створили в 825 р. до н. е. місто Карфаген, яке згодом стало центром могутньої держави.