Розділ «Стаття 316. Зміст рішення апеляційного суду.»

Рішення апеляційного суду складається з:

1) вступної частини із зазначенням: часу і місця його ухвалення; найменування суду; прізвищ та ініціалів головуючого і суддів; прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; найменування справи та повних імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням: короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції; короткого змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі;

3) мотивувальної частини із зазначенням: мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції та не оспорених обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням: висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог; розподілу судових витрат; строку і порядку набрання рішенням чинності та його оскарження.

Рішення складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. Всі частини рішення мають бути нерозривно пов'язані між собою і складати єдиний процесуальний документ. Порядок викладу частин рішення має відповідати порядку, який вказано у коментованій статті.

Є певні усталені підходи до оформлення рішення (яке, відповідно до ст. 222 Кодексу, має оформлятись на спеціальному бланку). У вступній частині вказується, що рішення ухвалюється іменем України. Часом ухвалення рішення є день підписання й оголошення рішення. У будь-якому випадку підлягає оголошенню тільки підписане судове рішення, а його проголошення відбувається негайно після закінчення судового розгляду в порядку, передбаченому статтею 218 ЦПК.

Тому момент підписання судового рішення і його проголошення мають збігатися. У всякому разі, не може бути вказано як час винесення рішення проміжок часу між виходом до нарадчої кімнати і проголошенням рішення, наприклад, через два дні[1]. Число і рік пишуть цифрами, місяць указують буквами. Під місцем ухвалення рішення розуміють місце проведення судового засідання, тобто місце знаходження суду апеляційної інстанції. Найменування СУДУ вказується повністю, без абревіатур. Склад суду – вказують прізвища та ініціали судді (суддів). Після цього вказують прізвище та ініціали секретаря судового засідання. У РФ ставиться вимога вказувати прізвище, ім'я, по батькові повністю, а не лише ініціали. Вважаю, що такий підхід є точнішим і полегшує перевірку правомочності суду. Що стосується імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, то вони наводяться повністю (прізвище, ім'я, по батькові). Найменування юридичної особи вказують повністю, без скорочень, відповідно до установчих документів, наприклад: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТИСА". Стосовно кожної особи потрібно точно визначати її процесуальну роль - позивач, відповідач, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги. Якщо у справі бере участь представник, то вказується, чиї інтереси він представляє, а також реквізити документа, який підтверджує повноваження. Вступна частина за своїм змістом ідентична ухвалі апеляційного суду.

Що стосується описової частини, то рішення має містити короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, та узагальнені доводи і заперечення інших осіб, які беруть участь у справі. На відміну від змісту апеляційної скарги в описовій частині не наводяться обставини, встановлені судом першої інстанції.

Мотивувальна частина - центральне ядро, найважливіша частина рішення, яка вказує і на рівень компетенції суду або судді, і визначає подальшу роль цього рішення як для судової практики, так і правовідносин сторін. Чітко виписана мотивувальна частина рішення є водночас зразком застосування норм закону, прив'язаних до конкретної правової ситуації. У мотивувальній частині знаходить своє відображення розумова діяльність судді (суддів) під час ухвалення рішення, яка містить судження у справі. Саме мотивувальна частина рішення здебільшого є предметом перевірки законності та обґрунтованості рішення вищестоящим судом.

Вдалий виклад мотивів рішення робить висновки суду зрозумілими та переконливими. Мотивувальна частина рішення містить, як прийнято вказувати, фактичне і нормативне (правове) обґрунтування висновків суду у справі.

У мотивувальній частині рішення суд зазначає мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення, а також наводить встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини та обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені на цій доказовій базі правовідносини сторін. Суд також вказує, чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду. Здійснюючи правове обґрунтування рішення, суд називає закон, статтю, її частину, абзац, пункт правової норми, на підставі яких вирішено справу, а також процесуальний закон, яким суд керувався. Правове обґрунтування рішення означає, що, встановивши фактичні обставини справи, суд має надати їх юридичну кваліфікацію. І якщо суд не застосовує закон або інші нормативні акти, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, то він має навести мотиви, за якими він вважає неможливим їх застосування.

Закон не передбачає обов'язку суду посилатися на судові акти вищих судових інстанцій (крім рішень, ухвалених Верховним Судом України), однак на практиці суд може використати їх під час винесення рішення та долучити їх до мотивувальної частини. На думку окремих суддів Верховного Суду України (а в практиці Верховного Суду такі випадки мають місце у його рішеннях), у мотивувальній частині можуть наводитись в обґрунтування прийнятого рішення прецеденти Європейського суду з прав людини, а також посилання на судові акти Конституційного Суду України. Потреба у застосуванні аналогії закону або права (ч. 7 ст. 8 ЦПК) має бути обґрунтована та підтверджена доводами суду. Якщо суд застосовує норми права інших держав (ч. 6 ст. 8), то потрібно зробити посилання на відповідний закон, який передбачає таку можливість, або міжнародний договір.

Фактичне обґрунтування рішення складається із суджень суду про факти, які становлять підставу вимог і заперечень, а також інші факти, які визнані судом такими, що мають значення для справи. Суд має обґрунтувати, чому він вважає ті чи інші факти встановленими. Тобто висновок суду про кожний факт, який він вважає встановленим, має бути підтверджено відповідними доказами. Кожен з цих доказів (крім тих, які встановлено судом першої інстанції та не оспорено) має бути підтверджено доказами, які суд оцінює з точки зору їх достовірності, достатності, належності та допустимості в межах розглядуваної справи.

У резолютивній частині рішення зазначається висновок апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю або частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог; розподілу судових витрат, строку та порядку набрання рішенням чинності та його оскарження. Така відповідь має бути надана по кожній заявленій вимозі. Слід наголосити, що новий ЦПК вимагає в обов'язковому порядку вирішити питання про розподіл судових витрат. Отже, в мотивувальній частині рішення за потреби слід навести мотиви розподілу судових витрат, за потреби надати оцінку представленим до суду документам, які підтверджують факт понесення затрат, зокрема документи (приходний ордер, квитанція, документ про перерахування коштів за правову допомогу адвоката або іншої особи).

Рішення та ухвали апеляційного суду проголошуються негайно після закінчення судового розгляду та виходу з нарадчої кімнати (див. коментар до ст. 218 ЦПК). Проголошення рішення здійснюється публічно й урочисто (за винятками, передбаченими ЦПК). Рішення вислуховують стоячи. Після проголошення рішення головуючий роз'яснює його зміст.