Розділ 32

Єнс Брекке виглядав так, ніби не спав весь цей час, з тієї останньої зустрічі з Харрі. Очі почервоніли, руки безцільно рухалися по столу.

— Отже, ви не пам’ятаєте охоронця паркінгу з афрозачіс-кою? — поставив запитання Харрі.

— Я вже сказав, що не користуюся паркінгом, — похитав головою Брекке.

— Ну що ж, забудемо на час про охоронця на ім’я Джим Лав, — сказав Харрі. — Подумаємо про те, хто ж так прагне засадити вас за ґрати.

— Що ви маєте на увазі?

— Хтось дуже постарався зруйнувати ваше алібі.

Єнс здивовано підняв брови.

— Десятого січня хтось поставив відеокасету від третього січня й зробив новий запис саме на той час, коли ми мали б побачити машину посла й те, як ви проводжаєте його на паркінг.

Єнс насупився.

— Подумайте про це.

— Отже, у мене є вороги?

— Імовірно. Або з вас просто роблять крайнього.

Єнс почухав потилицю:

— Вороги? Навіть не уявляю собі, хто це… — Раптом він просяяв: — Виходить, мене відпустять?

— Мені шкода, але вас досі підозрюють.

— Адже ви щойно сказали, що у вас…

— Голова поліції не хоче відпускати вас, поки не підтвердиться алібі. Тому прошу вас добряче подумати про це. Хто міг вас бачити після того, як ви попрощалися з послом і відправилися додому? Може, хтось на паркінгу, чи коли ви йшли з роботи, чи сідали в таксі, чи в якому-небудь кіоску або десь ще?

Єнс підніс пальці до лоба. Харрі запалив сигарету.

— От дідько, Харрі! Ви зовсім замучили мене цими відеокамерами. Я ніяк не можу зосередитися. — Єнс застогнав, зронивши долоні на стіл. — Знаєте… знаєш, що відбулося сьогодні вночі? Мені наснилося, що я вбив посла. Що ми разом із ним поїхали на машині в мотель, де я й всадив йому в спину тесак. Я намагався зупинитися, але моє тіло мене не слухалося; я, немов робот, усе колов і колов його ножем…