РОЗДІЛ 3. ЛОГІСТИКА ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ

3.1. Цілі і шляхи підвищення організації матеріальних потоків у виробництві

Предметом вивчення логістики як науки е оптимізація потокових процесів. Принципи логістики: синхронізація, оптимізація і інтеграція – є основним методологічним підходом до підвищення організації і ефективності функціонування виробничих систем.

Логістика – це ще і рівень культури використання знань про природу і суспільство, що дозволяє не тільки приймати і здійснювати системні рішення, але і розвивати системне уявлення, на базі якого можлива гармонізація діяльності людей в крупних організаціях.

В умовах ринкової економіки виживання підприємств, завоювання ними конкурентних переваг можливі лише за умови їх обов'язкової безперервної організаційно-технічної перебудови з метою наближення реально існуючого виробництва до його оптимального проекту, що відповідає досягнутому рівню знань, техніки, технології, організації і управління виробництвом.

Ця організаційно-технічна перебудова є безперервним процесом гнучкої адаптації підприємства до безперервно змінних умов ринку і методів державного регулювання. Для досягнення стійкої конкурентоспроможності на ринку процес перебудови організації повинен йти як процес зближення існуючої моделі організації з її ідеальним проектом.

Оптимальний проект організації повинен відповідати сучасним рівням технології, техніки і культури (знань) організації і управління підприємствами.

Розробку оптимального проекту підприємства як високоорганізованої і гнучкої виробничої системи (ВС) можна представити як типовий процес, який починається з визначення головної специфічної мети функціонування системи і припускає її типову декомпозицію, яка сьогодні відома як "дерево цілей" (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Концептуальна схема типового проектування логістичних систем на прикладі узагальненого алгоритму проектування логістичної підсистеми "організація і управління основним виробничим процесом"

Що стосується підсистем організації і управління промисловим підприємством, то вони мають інші цілі першого рівня, але однакові цілі другого, третього і четвертого рівнів, як це показано на рис. 3.1.

Виходячи з суті поняття системи і мети її функціонування, які розкриваються на основі системного підходу до вивчення або проектування ВС, слід виділити триєдині частини: функціональну, елементну і організаційну.

Функціональний аспект організації системи – це структура взаємопов'язаних функцій, яка встановлюється відповідно до мети і цілей функціонування системи. Розкриття змісту взаємопов'язаної сукупності функцій з однаковою цільовою спрямованістю визначає склад найпростіших функціональних задач і послідовність їх рішення. Результатом є формування логіки дії кожної функціональної підсистеми і логіки функціонування системи в цілому.

В нашому прикладі (рис. 3.1) для підсистеми організації і управління основним виробництвом головною метою функціонування є забезпечення своєчасної і комплектної поставки продукції відповідно до господарських договорів при мінімізації витрат на досягнення цієї мети.

В умовах не потокового виробництва мінімізація витрат на виробництво (мета другого рівня) може бути забезпечена за рахунок організації безперервного завантаження виробничих ділянок і планових робочих місць при максимально можливій безперервності руху предметів праці у виробництві.

Третій рівень цілей, на наш погляд, повинен бути направлений на підвищення організованості (ефективності) процесів виробництва, тобто на реалізацію основних і допоміжних принципів організації виробництва, на основі яких здійснюється раціоналізація побудови і організації гнучкого (адаптивного) функціонування і розвитку ВС.

Наприклад, цільова організація виробничих процесів припускає усіляке зменшення неврегульованості, різноманітності і невизначеності в русі предметів праці як в просторі, так і в часі. Так, одyонаправлений рух предметів праці у виробництві забезпечує:

а) багаторазове зменшення складності ВС і трудомісткості управління

виробництвом завдяки скороченню в десятки разів кількості різних міжцехових і внутрішньоцехових технологічних маршрутів і виробничих зв'язків між ділянками;

б) створення бази для узгодження термінів виконання робіт з безперервним завантаженням планових робочих місць і виробничих ділянок;

в) підвищення технологічної однорідності робіт на кожному робочому місці тощо.