РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА І ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ

Самою загальною особливістю виробництва є його систематичне відновлення на розширеній основі, яке забезпечується завдяки кругообігу виробничих фондів. Рух суспільної праці безперервний і нескінченний. Він є основою обмінних процесів, що відбуваються між підприємствами і направлений на задоволення різноманітних суспільних потреб. Процес відтворення, що здійснюється в суспільному масштабі, протікає у вигляді взаємозалежної сукупності незліченної кількості індивідуальних кругообігів, що здійснюють виробничі фонди функціонально і економічно відокремлені підприємства. Об'єктивна обумовленість і взаємозв'язок індивідуального кругообігу виробничих засобів засновані на необхідності обміну діяльності окремих людей і виробничих колективів, а також підприємств з товарним характером виробництва і реалізації суспільного продукту.

Обмін виробничою діяльністю і її результатами протікає як в рамках окремого підприємства, так і між підприємствами. Він обумовлений не тільки спеціалізацією кооперацією виробництва, але і економічною відокремленістю підприємств в умовах його товарної організації. Обмін діяльністю усередині підприємств носить безпосередньо технологічний характер, обмін між підприємствами має форму обігу товарів.

Інтенсивність обміну, його розповсюдження, так само як і його форма, визначається розвитком і організацією виробництва. Те, що інтенсивність обміну визначається не тільки рівнем розвитку виробництва, але і його соціальною організацією достатньо добре видно при зпівставленні характеру і особливостей обігу.

Ділова активність виявляється перш за все саме тут: на біржі, у сфері фінансових і валютних операцій, в русі товарних запасів, потреби в інвестиційних ресурсах, в робочій силі. Аналогічно цьому і депресивні явища в економіці, що супроводжуються млявістю господарського життя, перш за все, дають про себе знати в обігу, наповнюючи його канали нерентабельними товарами, що не знаходять збуту і вільними грошовими коштами. Обіг тут прямий і однозначно свідчить про стан економіки. Обіг предметів виробничого призначення і загального споживання, відбувається у формі купівлі-продажу в порядку встановлення "прямих" зв'язків між підприємствами або через товаропровідну мережу. Проте, найважливішою особливістю обігу – є рух засобів виробництва і предметів споживання в рамках загальнодержавної власності, у зв'язку з чим воно відбувається по каналах обігу у відомій відповідності з вимогою планомірного, пропорційного розвитку господарства.

В умовах розширеного відтворювання обігу товарів зумовлюється їх розподілом. Обіг в економіці є товарним, що зумовлює специфічні риси економічних взаємостосунків виробників, форми і методи організації обміну між ними.

Виробництво і обмін мають за свою кінцеву мету збільшення особистого споживання. Через це між економічним оборотом засобів виробництва і предметів споживання є органічний взаємозв'язок. Разом з тим між оборотом засобів виробництва і предметів споживання існують відмінності, які полягають головним чином в тому, що предмети споживання з сфери виробництва через сферу обігу переходять в сферу особистого споживання, тоді як засоби виробництва за допомогою сфери обігу повертаються в сферу виробничого споживання. Ці відмінності накладають відбиток на форми і методи обігу товарів. Засоби виробництва в основній масі постійно циркулюють в межах власності. Істотні риси обороту засобів виробництва – не змінюються і при обігу товарів між державними, приватними і колективними підприємствами і організаціями.

Формування специфічних рис обігу відбувається під впливом таких принципових обставин економічного життя суспільства, як його структура, досягнутий науково-технічний і виробничий потенціал, система господарського управління, відношення власності, що склалася. Обіг гостро реагує на виробничі збої, порушення збалансованості і відсутність оптимальності в галузевій структурі господарства. Тому систематичний контроль за рухом товарних мас і грошових коштів, що опосередковують цей рух, дає важливу інформацію про характер протікання відтворювального процесу і необхідності регулюючої дії на окремі економічні і організаційні параметри і його функціонування.

Налагодження чіткого і безперебійного прямого і зворотного зв'язку між виробництвом і споживанням за допомогою механізму обігу – одна з центральних задач сучасної практики управління суспільним виробництвом. Воно повинне забезпечити не тільки належне управління галузями і підприємствами, але всіма відтворювальними процесами у взаємозв'язку як єдиного цілого. Якщо така комплексність в плануванні і управлінні суспільним відтворенням в належній мірі не забезпечується, це приводить до відомої автономності розвитку окремих сфер, ослаблення їх взаємодії. Серйозним недоліком слід вважати відсутність належної узгодженості в економічних системах, що забезпечують їх функціонування. Найбільшою мірою це виявляється в порушенні принципу взаємної і рівної зацікавленості підприємств і господарських організацій різних стадій відтворювального процесу, що беруть участь в здійсненні.

Сфера обігу у все більшій мірі виступає як найважливіший чинник підвищення ефективності відтворення. Це знаходить своє вираження, перш за все, в прискоренні самого процесу обігу, а, отже, – скороченні витрат, обумовлених його здійсненням.

Особливого значення набуває якісна сторона в діяльності органів постачання і збуту. Задача полягає не просто в організації обігу товарів, а в здійсненні цього процесу з якнайменшими витратами. Це вимагає максимальної раціоналізації операцій, пов'язаних з доведенням продукції від виробника до споживача: оптимізації транспортно-економічних зв'язків і матеріальних запасів господарюючих суб'єктів, вдосконалення складування і зберігання продукції, підвищення якості обслуговування споживачів. Особливого значення набуває корінне поліпшення практики матеріального забезпечення науково-технічного прогресу. В зв'язку з цим першочерговим завданням слід вважати організацію пріоритетного постачання всього комплексу заходів, обумовленого розробкою і упровадженням нової техніки, прогресивної технології, сучасних матеріалів.

Діяльність органів постачання і збуту є двоєдиним процесом, який характеризується з одного боку відособленням деяких виробничих функцій (складської обробки їх зберігання продукції), з другого боку – виконанням частини функцій щодо управління виробництвом. При цьому, виконання функції, як першого, так і другого роду носить суспільно необхідний характер, є важливим моментом сучасної організації суспільного виробництва і здійснюється з використанням товарно-грошових відносин.

Здійснення акту купівлі – продажу є важливим в діяльності постачальницько-збутових організацій. Невірно зводити їх функції лише до посередництва, простої участі в розподілі продукції.

Постачальницько-збутові організації виступають не тільки як посередник між продавцем і покупцем, але, перш за все, в ролі організатора обігу товарів виробничо-технічного призначення. Суспільна корисність їх діяльності полягає в плануванні і організації товарного обігу, що забезпечує планомірне і раціональне протікання цього процесу.

Організаційним аспектам в діяльності органів постачання і збуту належить особлива роль. В умовах ринкового господарства управління процесами товарного обігу значною мірою зумовлює ефективність всього суспільного виробництва. Апарат управління у сфері постачання і збуту вирішує завдання оперативного регулювання товарних потоків, розподіл і перерозподіл матеріальних ресурсів, їх внутрішньовиробничої мобілізації.

Здійснюючи свою регулюючу діяльність, він впливає на хід виробничого процесу.

Останніми роками постачальницько-збутові відділи приймають на себе нові функції як виробничого, так і організаційно-комерційного характеру, іменовані додатковими послугами споживачам.

2.1. Форми організації суспільного виробництва

На різно-галузевих підприємствах під впливом науково-технічного прогресу відбуваються складні й суперечливі процеси подальшого суспільного поділу праці. Ці процеси виявляються в еволюційному розвитку низки суспільних форм організації виробництва. Серед них провідна роль належить концентрації виробництва, на засаді якої створюються й розвиваються інші форми його організації – деконцентрація, спеціалізація, конверсія, кооперування, комбінування і диверсифікація, кожна з яких має свої об'єктні види та показники рівня розвитку (табл. 2.1).

2.2. Концентрація виробництва