РОЗДІЛ 3. ЛОГІСТИКА ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ

Цільова організація виробничих процесів здійснюється відповідно до головної мети підприємства, тобто на підставі річної виробничої програми підприємства, і формує або уточнює їх виробничу структуру, або об'єктну структуру підприємства (ВС).

Функціональний склад завдань, що підлягають реалізації в процесі функціонування підприємства, і спроектована виробнича структура разом визначають організаційну структуру управління, або його суб'єктну структуру.

У свою чергу, об'єктна і суб'єктна структури підприємства утворюють елементну структуру підприємства.

Гнучкість адаптації підприємства до змін зовнішніх і внутрішніх умов роботи забезпечується за рахунок багатьох чинників, основними з яких є гнучкість техніки і технології, рівень професіоналізму кадрів, гнучкість організації і управління виробництвом.

Розрізняють тактичну і стратегічну гнучкість. Перша визначає час, необхідний підприємству для освоєння виробництва нового виробу або для реконструкції (створення) окремого виробництва, пов'язаного з нововведеннями в техніці, технології, або те і інше разом. Друга визначає значущість можливих капіталовкладень, ефекти, обсяг і час реконструкції підприємства.

Реалізація основних принципів організації виробництва приводить лише до підвищення організованості (ефективності) функціонування підприємства при відносно стабільних діях навколишнього середовища; тоді як реалізація основних і допоміжних принципів організації виробництва підвищує ще і внутрішню гнучкість виробництва, тобто здатність оперативно, з мінімальними витратами, адаптуватися до змін виробничої програми, умов на ринку товарів і послуг, норм державного регулювання.

У результаті формується динамічна організаційна структура підприємства (ВС). Це ніби структура деякої взаємопов'язаної сукупності методів організації і управління процесами виробництва в просторі і в часі, відповідна досягнутому рівню знань і забезпечує динамічну взаємодію між компонентами системи відповідно до їх функціонального призначення.

Наявність організаційної структури, що об'єднує елементи підприємства і їх функції в єдине цілісне утворення і визначає правила і спрямованість динамічної взаємодії елементів, – необхідна умова існування системи.

Четвертий рівень цілей – забезпечення функціонування системи, збереження гнучкості і адаптивної системи в заданих параметрах (див. рис. 3.1). Тут остаточно уточнюється функціональний склад задач, що вирішуються в системі.

Сьогодні на промислових підприємствах склалася негативна практика, коли згорнуті або реалізуються лише частково такі основні функції управління, як прогнозування, нормування і планування. Особливо побоювання викликає недостатня організація нормування і недолік фахівців з організації і нормування праці.

Слід пам'ятати, що якщо не реалізується в повному обсязі хоча б одна з основних функцій управління, то система організації і управління матеріальними потоками у виробництві починає деградувати. Це відбувається навіть у тому випадку, коли цілі більш високих рівнів досягнуті і можна б було "пожинати плоди" підвищення ефективності виробництва.

3.2. Розробка плану кооперованих поставок технологічних заготівок, вузлів і деталей машин

Розвиток машинобудування йде, в основному, по шляху поглиблення і розширення спеціалізації і виробничої кооперації. Це обумовлює підвищення частки напівфабрикатів, що придбані ззовні, в собівартості машинобудівної продукції, зростання технологічної взаємозалежності підприємств, що беруть участь у виробництві сучасної складної машинної техніки. Кооперація в машинобудуванні здійснюється на різних етапах виробничого процесу і в залежності від цього приймає відповідні організаційні форми. Основними з них є виготовлення і використання технологічних заготівок, а також вузлів і деталей машин.

Як заготівки в машинобудуванні застосовуються чавунне і сталеве литво, штампування, кування, зварні металоконструкції, пластмаси, вироби з металокераміки тощо. Технологічна кооперація реалізується у формі зв'язку спеціалізованих заготовчих виробництв з підприємствами, що випускають машинобудівну продукцію. В останні десятиріччя вона набула значного поширення. Окремою її особливістю є зв'язок з початковою стадією виробництва продукту (заготовчим процесом) на відміну від подетальновузлової кооперації, яка застосовується головним чином на завершальній його стадії – складанні готового виробу.

Деталі, вузли і інші комплектуючі елементи машинної техніки, як правило, не вимагають додаткової обробки і в незмінному вигляді використовуються в конструкціях устаткування, що виготовляється. Номенклатура комплектуючих виробів охоплює тисячі найменувань деталей, вузлів і агрегатів сучасних машин і устаткування. Основна частина комплектуючих виробів поступає по кооперації від підприємств-суміжників. Деяка їх кількість може бути одержана від підприємств по поставках територіальних постачальницько-збутових організацій.

При виготовленні комплектуючих виробів повинні неухильно враховуватися конструктивні особливості готової продукції і відповідно – технологічні вимоги до його елементів, що поставляються по кооперації. Це вимагає встановлення більш тісних, ніж при звичайному постачанні, зв'язків постачальника і споживача, чіткого узгодження між ними всіх технічних характеристик напівфабрикатів, що використовуються для комплектування машинобудівної продукції.

Постачання підприємств технологічними заготівками, вузлами і деталями машин здійснюється на основі планів кооперованих поставок. В галузях машинобудування з розвиненою спеціалізацією і міжзаводською кооперацією при значному обсязі внутрішньогалузевого обороту напівфабрикатів, розробляються плани поставок литва, поковок, штампувань, зварних металоконструкцій, а також вузлів і деталей машин.

Необхідно розмежовувати планування виробничої кооперації і планування кооперованих поставок. В першому випадку йдеться про планування виробництва і виробничих зв'язків підприємств, в другому – про реалізацію цих зв'язків у вигляді поставок технологічних заготівок, вузлів і деталей машин, які мають безпосереднє відношення до планування матеріально-технічного постачання.

Розширення виробничої кооперації є чинником, який впливає на багато сторін виробничо-господарської діяльності підприємств – на показники використання виробничої потужності, продуктивність праці, склад і структуру собівартості продукції тощо. Тому його планування, разом з плануванням спеціалізації, є одним з елементів техніко-економічного планування машинобудівного виробництва.

План підприємства по кооперації виробництва повинен включати наступні завдання: по розвитку виробничої кооперації з іншими галузями і підприємствами; по вдосконаленню структури виробничої кооперації; по розвитку кооперації підприємств при виробництві найважливіших видів продукції.