РОЗДІЛ 3. ЛОГІСТИКА ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ

Завдання по розширенню і поліпшенню організації виробничої кооперації повинні бути направлені на забезпечення всебічного розвитку технічної співпраці підприємств при виробництві продукції, планування переважного впровадження раціональних форм внутрішньої- і міжгалузевої кооперації, заснованої на поглибленні подетальновузлової і технологічної спеціалізації і централізованому виробництву стандартизованих і уніфікованих заготівок, вузлів і деталей загальномашинобудівного використання.

Підготовці планових завдань повинен передувати ретельний аналіз стану, резервів і перспектив подальшого розвитку виробничої кооперації. При цьому необхідно вивчити ефективність технологічних зв'язків, що склалися, з підприємствами-суміжниками, врахувати завдання по спеціалізації виробництва, вдосконаленню конструкцій виробів, плани технічного переозброєння тощо.

Планування кооперованих зв'язків в машинобудуванні припускає обчислення таких показників, що характеризують досягнутий і планований рівень їх розвитку, як частка вартості напівфабрикатів, що придбані ззовні, у тому числі комплектуючих виробів, в загальній вартості матеріалів, що йдуть на випуск продукції; співвідношення напівфабрикатів, що придбані ззовні, і напівфабрикатів власного виробництва; частка внутрішньої- і міжгалузевої кооперації; ступінь виробничої кооперації; собівартість власного виробництва і вартість придбання на стороні технологічних заготівок і комплектуючих виробів. Всі ці показники носять розрахунковий характер і можуть бути використані при аналізі, плануванні і оцінці економічної ефективності виробничої кооперації підприємств.

Розробка плану виробничої кооперації є необхідним етапом, передуючим обґрунтовуванню плану кооперованих поставок. В цьому плані повинно знайти практичне відображення технічна і економічна політика підприємства, мета якої – найефективніша організація виробництва. Розробка такого плану є одним з елементів техніко-економічного планування.

План кооперованих поставок є важливою складовою частиною плану матеріально-технічного забезпечення підприємств машинобудівного комплексу. Він розробляється відповідно до загального порядку і термінів складання плану матеріально-технічного забезпечення, але має певні особливості, обумовлені специфічним характером об'єкту планування.

Планування кооперованих поставок здійснюється у декілька етапів. Беруть участь в цьому процесі підприємства-споживачі, підприємства- постачальники, міністерства і відомства, яким вони підлеглі, територіальні органи матеріально-технічного забезпечення.

По внутрішньогалузевих кооперованих поставках аналогічні функції виконують структурні ланки в апараті міністерств і відомств, що займаються питаннями внутрішньоміністерської виробничої кооперації. Відсутність у ряді міністерств самостійних підрозділів, спеціалізованих на виконанні цієї важливої функції, свідчить про відому недооцінку виробничої кооперації, що негативно позначається на обгрунтованості його планування і ефективності організації.

Початковим моментом в плануванні кооперованих поставок є підготовка підприємствами-споживачами і підприємствами-постачальннками розрахункових матеріалів до складання проекту плану як міжгалузевих, так і внутрішньогалузевих кооперованих поставок.

Визначення потреби в технологічних заготівках, комплектуючих вузлах і деталях звичайно починається з складання відомості комплектуючих виробів. В ній вказуються повна технічна характеристика кожного виробу, необхідна їх кількість і найменування передбачуваного постачальника. Вузли і деталі, включені у відомість, заздалегідь повинні в установленому порядку пройти узгодження на використання. Це необхідно для забезпечення правильного і раціонального використання комплектуючих виробів. Розрахунки потреби в таких виробах проводяться, як правило, методом прямого рахунку, тобто множенням кількості планованої до випуску продукції на норму витрат комплектуючих виробів.

План кооперованих поставок складається на основі балансових розрахунків виробництва і споживання технологічних заготівок і деталей міжгалузевого використання.

При розробці планів внутрішньогалузевих кооперованих поставок відповідна документація направляється від підприємств-споживачів в міністерства і відомства за підпорядкуванням. Міністерства після розробки планів таких поставок направляють замовлення і інші документи постачальникам, що служить підставою для розробки ними планів виробництва і встановлення договірних відносин із споживачами.

Підприємство-постачальник направляє на адресу заводів-споживачів по два екземпляри договору кооперованої поставки, до яких прикладаються замовлення специфікації. Якщо заявка споживача прийнята повністю, то постачальник висилає в додатку до договору один екземпляр специфікації, підтверджуючи, що вона прийнята до виконання. По литву і іншим видам технологічних заготівок, по яких відсутні затверджені прейскурантні ціни, споживачу одночасно з договором і специфікаціями висипаються розрахунки вартості продукції, яка замовляється, у формі калькуляцій.

Завод-споживач повинен в десятиденний термін розглянути договір, перевірити всі реквізити специфікацій (найменування виробів, відповідність їх технічним характеристикам технології виробництва, кількість, передбачена до поставки, і його розподіл по кварталах, правильність встановлених цін тощо) і по одному екземпляру договору і специфікацій, підписаних і завірених печаткою, вислати на адресу постачальника.

Підприємства, що тривалий час працюють на прямих господарських зв'язках по кооперованих поставках, щорічно не представляють замовлення і розрахунки, а лише уточнюють обсяги, номенклатуру і терміни поставок, що обґрунтовують їх, порівняно з аналогічними даними за минулий рік. Це істотно спрощує процес планування кооперованих поставок, зменшує документообіг і знижує трудомісткість планових розрахунків. Якщо потреба в кооперованих поставках значно перевищує погребу минулого року або намічаються істотні зміни в номенклатурі напівфабрикатів, що поставляються, то постачальнику повинні бути представлені необхідні розрахунки.

В плані міжгалузевих кооперованих поставок на підприємствах, які працюють тривалий час на прямих господарських зв'язках, встановлюється тільки загальний обсяг поставок в цілому по міністерству, відомству. Деталізація цих планів по номенклатурі і конкретним термінам поставок здійснюється безпосередньо підприємствами-споживачами з підприємствами-постачальниками.

3.3. Організація і контроль витрат матеріальних ресурсів на промисловому підприємстві

Система планування, що склалася з середини 80-х років, прийшла в суперечності із задачами і умовами подальшого розвитку суб'єктів господарювання, підвищення добробуту народу. Будучи виразом командно- адміністративної концепції управління економікою, вона стала торнадо на шляху переходу до економічних методів управління. Система нормування витрат матеріальних ресурсів розвивалася як елемент надмірно централізованої системи загальнодержавного планування.

В умовах переважно адміністративних методів управління економікою норми і нормативи витрат використовувалися не тільки як нормативна база планування, але й складним і головним інструментом реалізації режиму економіки, основною ланкою в організації раціонального використання матеріальних ресурсів в народному господарстві. Принцип безпосередньої дії на процес використання матеріальних ресурсів шляхом "силового тиску", що характерний для адміністративних методів, виявився в централізованому затвердженні норм витрат основних видів сировини, матеріалів, палива, енергії і величини їх середнього зниження і подальшим доведенням в переважно планових завданнях до підприємств.

У відповідь реакцією підприємств, міністерств, відомств було прагнення обґрунтувати завищенні норми витрат і захисту заснованих на них розрахунків потреб в матеріальних ресурсах. Норми витрат в такій перетвореній формі сталі засобом для отримання відносних переваг в ресурсному забезпеченні виробництва. Так, наприклад, моторобудівники розробили комплекс технічних рішень, направлених на економію палива. Багато які з них давно впроваджено і відчутно дозволять економити пальне. Нинішні двигуни по своїй економічності випередили норми, по яких авто- підприємства одержують бензин. І таких прикладів безліч.

Створення економічних умов для діяльності підприємств на принципах повного господарського розрахунку і самофінансування, рішучий перехід від адміністративних до переважно економічних методів управління, від централізованого формування матеріальних ресурсів і прикріплення споживача до постачальників на оптову торгівлю корінним чином змінили систему формування планів матеріально-технічного постачання самостійних підприємств.