Розділ «Глава 5. Зворотній рух»

Прекрасне, коли воно не до місця, вже не є прекрасним.

Вольтер

Наступного ранку піднялася з дивним для останнього часу відчуттям: я знала, що та в якому порядку треба робити. Треба на власні очі побачити минуле оточення Аліни. Не для того, щоб перевірити її слова, а для того, щоб зрозуміти: якою була в житті людина в сріблясту смужку.

— Це закономірний кінець, — промовила її сусідка, жінка середнього віку, одна з тих, що все про всіх, крім себе, знають. — Ненормально вона жила.

Перший відгук — та одразу в яблучко.

— Так, так, — похитав головою сивий дядечко. — Щось у ній було дикунське. Вона не дорослішала. Якщо в дитинстві її характер здавався цікавим, то з віком почав дратувати.

Народ зараз пішов дратівливий і неврівноважений, і я не стала занурюватися в подробиці. Ясно, що загальною симпатією Аліна не користувалася.

— Я любив її, — зізнався друг дитинства. — Але вона згадувала про мене лише час від часу, коли траплялася перерва між її закохуваннями. До речі, їх було в неї дуже багато, і всі — якісь ненормальні. Їй треба було жити з нормальним мужиком, а в неї — то голубий, то дебіл, то ще якась халепа.

— А ви себе до кого відносите? — ризикнула з’ясувати я.

— Нормальний, — навіть трохи образився він.

Усі навкруги були більш-менш нормальними й шукали проблеми у своєму ближньому. Лише Алінина подруга, тендітна й завжди сумна русява дівчина, сказала:

— Мені її не вистачатиме.

Подруга проводила життя у тиші своєї квартири, яку порушував тільки голос телевізора, і спілкування з Аліною було для неї вікном у великий світ: треба ж було якось довідуватися про життя за межами старого будинку. З Аліною перервалася її єдина жива ниточка в пристрасний вирій довкілля, до якого в неї ніколи не вистачало духу прилучитися самій.

— Гарна, цікава, але з нею — не життя, а мука, — щиро поділився своїми враженнями один з її співмешканців.

— Батьки з нею намучилися, — підтвердила її молодша сестра, — такої проблемної жінки ви вже не зустрінете. Хоч і не можна так говорити про рідну сестру, але, знаєте, я не розумію, чим її особа могла зацікавити журналістів. Вона жила тільки в своєму власному світі, в який ніхто не мав доступу.

Я не розуміла, що в цьому поганого, але полемізувати не виникало бажання.

— Тільки смерть яскрава, — продовжувала Алінина сестра. — Але нічого по собі в житті не залишила: ні дітей, ні чоловіка. Жила весь час так, ніби в неї нема родини, вдавала з себе дуже незалежну від усіх особу.

— Можливо, в неї була своя логіка?

Вона трохи помовчала й відповіла вже не так упевнено: