Розділ «Глава 5. Зворотній рух»

— І ти так полюби.

— Як — так?

Мені здалося, що я вже запитувала її про це, але, не пам’ятала відповіді, а мені хотілося визначити свої прерогативи хоч на деякий час. Я не можу закохуватися по команді й не можу, не зважаючи на нові здатності, розібратися до кінця у чоловіках, з якими зустрічаюся.

— Ти невиправна, — простогнала Аліна. — Хочеш зіпсувати мою найкращу ідею. Закохаєшся — одразу відчуєш, це почуття неможливо сплутати ні з чим. Ти слухатимеш музику, пов’язану з ним, будеш летіти до нього, жити разом з ним і ділити його та своє життя на дві нероздільні половини. Я знаю, що ти відчула, коли побачила мого колишнього коханого, але це нічого не псує — навпаки, ти на власні очі пересвідчилася у могутній силі кохання. Я ні про що не шкодую.

— Навіть про те, що не долюбила? — наважилася спитати.

Я не знала, чи можна засмутити або образити Аліну, але вона спокійно сприйняла моє запитання.

— Без Слави мене не існувало, я б не змирилася з тим, що маю жити в нашому з ним світі сама: навіть ходити вулицями без нього було б занадто важко. Світ був розрахований тільки для нас двох, але ти зрозумієш зміст моїх слів тільки після того, як переживеш сама щось подібне.

Я не знала, як зіставити неземне вірне і гаряче кохання з її бажанням любити ще. Я не стала з’ясовувати це питання, бо вирішила, що треба бути хоч трохи тактовною. Важко проковтнути стільки новин одразу й не вдавитися. Ще з ранньої юності (як на мене, цей вік закінчувався у день розставання із дівоцтвом) мені був відомий чудовий спосіб забутися і розставити крапки над «і» — прання білизни. Добре, що ніяк не могла зібратися купити сучасну пральну машину, яка залишила б мене без заняття, яке стимулювало мою мозкову діяльність. Я усамітнилася у ванній кімнаті й розпочала самовіддану працю на свою користь: порошок яскраво пінився різнобарвними бульбашками різного розміру, стара машинка ревіла на весь стояк, і я отримувала неабияке задоволення, спостерігаючи, як зменшується купа невипраних речей. Може, думала собі, полощучи речі в гарячій ванні, треба забути минуле та почати все з нуля, наче зі мною нічого ніколи не траплялося? Але було не зовсім зрозуміло, що робити з величезним життєвим досвідом, який устиг накопичитися за роки мого незрозумілого життя, бо, наскільки знаю, вчаться на власних помилках не зовсім розумні люди, а не вчаться ні на чому тільки безнадійні ідіоти. Шкода, що ніхто не може допомогти розібратися, де на моєму шляху були помилки, а де — вдалі вчинки, тому що мені все згадувалося або в рожевих, або в сірих тонах і залежало від хвилевого настрою. Не зважаючи на велику кількість друзів і приятелів різної статі, я не знала, до кого звернутися у разі виникнення філософського запитання «Що робити?», бо нічия відповідь мене не влаштувала б.

Коли в гуркіт пральної машини увірвався дзвінок телефону, я незадоволено зняла слухавку. Дзвонив мій колишній одногрупник, відмінник, класний друг і зовсім ніякий хлопець. Його турбували приблизно ті ж теми, що й мене, але він ніколи не соромився звернутися з питанням у будь-який зручний для нього час. Сьогодні, наприклад, внаслідок втрати роботи, о другій дня його замучило питання: що первинне, буття чи свідомість?

— У тебе є якісь думки, чи я думаю сама? — запитала, витираючи мокрі мильні руки об майку, яку подарував колись перший коханець.

— Раніше думав, що свідомість, а тепер — що буття, — сумно повідомив. — Тобто, якщо недавно був упевнений у збереженні своєї гідності, то зараз дуже сумніваюся.

— Це тому, що ти знову без роботи, — виклала суто жіночу точку зору.

— Але й ти, наскільки знаю, у тих же умовах, — пояснив думку професійного філолога.

— Я жінка, — нагадала. — Головне для мене — визначитися в особистому напрямку.

— Ти що, серйозно?

Так обурився, наче я сказала, що зробила операцію на зміну статі. Авжеж, він мене ніколи не сприймав як жінку, винятково — як друга. Колись ми (частіше я) постійно розповідали одне одному про перемоги і втрати на любовних фронтах, обмінювалися тоді ще дефіцитною Кама-Сутрою, і все було чудово, доки не захотіли все зіпсувати нашими власними особистими стосунками. Зовні все виглядало нормально — ми часто разом з’являлися серед друзів, дарували подарунки на свята, ходили на концерти за його гроші, — цього для моїх двадцяти було достатньо, але… Виявилося, що ми скоїли дурницю.

З того часу ми — тільки приятелі.

— Абсолютно серйозно, — твердо сказала я. — Найближчим часом буду зайнята пошуком чоловіка своєї мрії, так що більше ніяких помилок і пробних варіантів — тільки одразу й навіки. Знайду собі такого, щоби був разом зі мною і буттям і свідомістю.

— Гадаєш, кохання існує? А ти щось чула про те, що все пов’язано з циркулюванням у крові певних речовин? І наш настрій, Марго, визначається хімічним складом.

— Не все, — відрізала.