Розділ «Глава 5. Зворотній рух»

Я здригнулася і озирнулась навколо: звісно, третього біля нас не було. Я шукала щось у порожньому приміщенні. «Істеричка», — прочитала в очах сірого чоловіка.

— А як ви її будете пам’ятати? — ще раз спробувала достукатися до нього.

— А що ви пишете? Я не зовсім розумію.

— Він ніколи нічого не розумів. Йшла б ти звідси, — не грізно, але наполегливо порадив мені все той же голос.

Мені стало незатишно, я приготувалася до чогось невідомого, помітила легке коливання повітря у дальньому куті кабінету й відчула вже знайомий дотик невідомого.

— На жаль, у мене сьогодні замало часу, — почала відступати я. — А ви, бачу, збентежені моєю звісткою, тому вам треба зібратися.

Його б не збентежила навіть власна смерть.

— Ви ще прийдете? — не хотів випускати мене з свого поля зору.

Я запропонувала спілкуватися в подальшому електронною поштою і досить швидко попрямувала до виходу. «Що з ним буде?» — сигналізувала в ефір до того, хто м’яко попросив мене закінчити розмову. На великий подив, відповідь отримала негайно. «Я не злодій, дівчинко. З ним нічого зараз не буде, але своє життя він незабаром сам занапастить». «Як?» — прикортіло дізнатися. «Ти хіба не відаєш, що випадковостей майже немає? Є нагорода, кара, попередження, тільки люди це не завжди розуміють». Не знаю, хто це був, але дуже розумна людина.

Я миттєво засвоїла цей урок філософії і зрозуміла, що хотіла б почути Аліну.

— Я тут, — обізвалася вона.

— Ти була там зі мною?

— Ні, але я здогадуюся, що ти скажеш.

Я розповіла, що зі мною сталося. Весь час Аліна мовчала й тільки по закінченні моєї історії перейшла в зоровий образ: уся просто сяяла.

— Що з тобою?

— Ти не розумієш? Він був там. Мій Славочка…

От вона, цілюща сила кохання. А ще казала, що на тому світі вони не будуть разом…

— Він тебе так любить, — зітхнула я.

— Знаю, — луною відгукнулася Аліна.

— А що мені робити?