Розділ «Глава 12. По той бік дзеркала»

Кожна подія у теперішньому народжується з минулого і є батьком майбутнього.

Вольтер

Сергієві приснився її дотик, не випадковий, як у житті, а дотик закоханої жінки. Вона зникла з обрію і надійно закріпилася у снах, і він звик до того, що вона є. Відчував її запах і розрізняв серед сотень інших, тих, що зустрічалися раніше. Але почав розуміти це тільки тоді, коли її аромату не стало поруч. Вона більше не траплялася йому ненароком на кожному кроці, не з’являлася телефонним дзвінком у несподіваний час, не змінювала його плани під свої. Чому вони більше не бачилися? Можливо, він щось не те сказав їй під час останньої зустрічі, а, можливо, сама собі щось надумала, як усі жінки. Звісно, можна було б подзвонити їй самому, але навіть повне напруження пам’яті не допомагало згадати, де саме він закинув папірець з її координатами. Раніше потреби не виникало, а жінка завжди була на зручній відстані, лише простягнути руку, — але рухатися не хотілося. Він боявся, що злякає її або розчарується в ній, хотів подовжити момент несподіваної і незаслуженої жіночої любові, а вона, мабуть, передумала чи стомилася, чи може, перенесла свою палку стрімку закоханість на когось іншого.

Наближався Новий рік, час подарунків близьким людям. Він ходив по крамницях, купував усячину тільки для неї і чекав, що вона зустрінеться йому та сама вирішить його проблеми. Спочатку він купив їй парфуми, потім білизну, після цього — м’яку іграшку, в букініста придбав Вергілія в оригіналі, на розпродажу — велике багряне серце зі смішним обличчям і перев’язаною раною від стріли Амура. Приніс подарунки до себе й роздратовано зрозумів, що жінка не хоче більше приходити сама.

Невже він її чимось образив? Пам’ятав побачення з нею трохи розмито, бо не слухав, про що вона говорить. Йому було просто приємно сидіти з нею, говорити, гуляти, але він побоювався її, як і всіх більш-менш розумних жінок. З дурненькими не так цікаво, але можна було не хвилюватися: вони нічого не вигадають, а від розумних жінок він чекав маленьких паскудних вчинків, на які ті були щедрі. Так повторювалося багато разів, і він перестав практикувати сумісне проживання, — тільки зустрічі, бажано, на її території. Він був колись одружений, і в нього виростала донька, але шлюб скінчився у момент, коли Сергій прийшов додому в незапланований час. Дружина виявилася розпусницею (м’яко кажучи), її коханець — нікчемою. Він залишив усе й пішов з однією валізою, кинув інженерію та аспірантуру та почав торгувати цигарками. Це приносило певні гроші, але не могло стати основним заняттям його життя. Він поступово опускався у своєму інтелектуальному рівні, рахував прибутки й кожного вечора напивався до нестями. Розкидав гроші, жив на широку ногу, змінював подруг, доки не зустрів самотню жінку. Вона була розлучена, жила у трикімнатній квартирі разом із сином, мала трохи грошей, але не знала, як ними розумно розпорядитися. У коханні була суха й практична. Ти — мені, я-тобі, а любов вигадали ті чоловіки, які не хочуть платити. Все або ніяк, або по-чесному. Йому сподобалася проста правда її існування, до того ж, вона вклала в нього свої гроші. Сергій не припускав думки, що його купили, просто, все по-чесному, вони допомагали одне одному. Все було б непогано, якби в нього був хист підприємця. Бракувало жорсткості, люди його не слухали, він не покидав пити — і гроші пішли. Жінка перестала готувати їсти — він почав робити це сам, але це не рятувало їхніх взаємин. Для збудження їй потрібні були лише гроші, а їх не було. Несподівано невідомо звідки повернувся її колишній чоловік. Виявилося, він останні роки переховувався в Сибіру й заробив трохи грошенят. Безсоромно купив квартиру на сусідній вулиці, куди все частіше заходив його син. Сергій залишив їх, бо не любив бути зайвим, зняв квартиру, почав працювати в сервісному центрі автообслуговування і припинив спроби створити родину.

Із вікна його власної квартири відкривався чудовий краєвид на нічне місто, але йому навіть на думку не спадало поділитися цією красою з якоюсь жінкою. Він створював свій світ самотужки, і не розумів, як хтось інший просто прийде та почне користуватися його надбаннями. Він не уявляв у своїй квартирі жодної жінки, лише не вистачало присутності Марго. Хоч він був упевнений, що вона незграбна в побуті, не відмовився б, якби вона похазяйнувала трохи в його помешканні. Дивно, що вона ніколи не пропонувала зайти до неї хоча б на каву, адже жила сама. Безперечно, хотіла з ним закрутити романчик — це було зрозуміло з її поведінки, реакції на його слова. Але Марго все занадто ускладнювала, вигадувала, будували якісь моделі взаємин і поведінки, замість того, щоб запросити до себе та зробити з ним, що заманеться. А, може, вона фригідна? Зустрічав і таких. Але чому її образ стукав у двері його сну, і кожного ранку він прокидався з відчуттям туги за нею? Він не міг помилитися, коли вирішив, що подобається їй. Чому вона не дзвонила? Швидше за все, це були так звані жіночі хитрощі. Йому було неважко набрати її номер, але він загубив його. Перший тиждень її відсутності він майже не хвилювався і думав, що вона зайнялася чимось серйозним, та коли минуло три тижні, занудьгував. Через місяць відчув легке роздратування: що за гру вона затіяла? Він не міг припустити, що вона забула його. Марго не з тих жінок, що зупиняються на півдорозі. В принципі, недоліків у неї не так багато, як у інших жінок. Ще б навчитись не ускладнювати життя на рівному місці!

Туга за Марго не була нестерпною: вдень забував про неї, увечері з’являлися інші жінки, але вночі йому снилися забуті ще з дитинства кольорові сни, де владарювала вона. Кожну ніч повторювалося одне й те ж, він не хотів лягати спати й пив на самоті біля телевізора — не допомагало. Вигнати її зі снів було неможливо. Сергій запросив одну свою подругу пожити в нього, щоб відволіктися. За годину з двома валізами прилетіла подруга й почала наводити порядки. Він пошкодував, що зробив необдуманий вчинок, але було пізно, — чужа жінка почала хазяйнувати в його квартирі.

— Це ж так несерйозно, — невпевнено сказав він, поки вона носилася з своїми речами по його кімнаті.

— Як так? А навіщо ти запросив мене?

— Ти сказала, що не маєш де жити, і я вирішив на деякий час врятувати тебе.

Але вигляд жінки свідчив, що вона вибрала для постійного проживання саме його помешкання і не збирається щось шукати, і він просто ідіот, що запустив її до себе. «Головне, не стати батьком», — вирішив він про себе. «Ти попав, хлопчику, не встигнеш озирнутися, як голодні малюки почнуть кричати: „Тато, їсти!“» — думала жінка.

— Ти не дуже охайно живеш, — зауважила, проходячи повз купи його брудної білизни посеред коридору.

— Так, я такий, — погодився.

— Треба попіклуватися про тебе.

Мабуть, вона збиралася прати його речі. Він не міг їй такого дозволити:

— Дякую, я користуюся послугами пральні.

— То подзвони їм, нехай приїдуть заберуть. Тобі вже нема чого вдягнути.

Це була правда, але він не хотів слухатися нової жінки, що керувала в його домі.

— Подзвоню завтра.