Розділ «Глава 12. По той бік дзеркала»

— А що ми будемо робити сьогодні? — майже без паузи спитала.

Його одразу дойняло оце «ми», і він не знайшов, що відповісти.

— Сьогодні КВН по телевізору, — вирішила за нього жінка.

— Добре, — зрадів він, — ти відпочинь, подивись телевізор, а я піду прогуляюся.

— Сам? — здивувалася вона.

— Так, — відрізав він.

Жінка поводила себе так, ніби вони одружилися, але ж він тільки допоміг їй як допоміг би будь-якому другові. Вона навіть не подобалася йому як жінка, точніше сказати, не викликала ніяких емоцій. Він давно не робив добрих справ, і ось іде зараз один темною вулицею під дощем і величезною парасолею. Він любив гуляти в таку гидку погоду, дивував цим своїх жінок і чекав, коли хтось із них виявить бажання стати поруч. Він ходив, а чужа жінка розкладала в його шафах свої речі. Коментарі були зайві, просто він не вмів влаштовувати своє життя. «Нічого, поживе трохи й вибереться», — заспокоював він себе, але неприємний холод пробігав по спині. Він боявся, що так просто вона не піде, що треба буде докладати зусиль, і немалих.

Дощ поступово переходив у сніг, повітря ставало прозорим і легким — зима вступала у свої права. Ліхтарі й гірлянди нагадували про свято, що наближалося. У вітринах стояли Діди морози та Снігурки, відусюди закликали святкувати Новий рік, і Сергій згадав про купу подарунків для Марго. Він зупинився біля газетного кіоску. У яких виданнях вона друкувалася? Не пам’ятав. Можна було б перевернути пів світу і знайти її, але навіщо? Якщо Марго зникла, шукати не варто. Певний досвід спілкування із жінками підказував йому, що дарувати себе цілком одразу й назавжди не вельми розумно. Довго залицятися до жінки він принципово не хотів, і було б непогано, якби Марго прийшла до нього з валізами — він би не вигнав її. Коли б з їхнього союзу нічого не вийшло, залишилися б, принаймні, приємні спогади..

Сніг падав великими клаптями, кружляв у світлі ліхтарів, чоловік згорнув парасолю і відчув смак снігу на губах. На площі нікого не було, тільки на протилежному боці, обнімаючись, пройшла закохана пара. Тим двом було весело під великою парасолею. Сергієві стало зовсім сумно, він зайшов у перший же шинок і добре набрався.

Удома його чекав голосний звук телевізора та чужа жінка.

— Де поділася моя одежа? — спитав, не побачивши на звичному місці купу брудного одягу.

— Я здала її в пральню, вона смердить, — невинно кліпнула очами жінка.

Усе. Він піде спати, щоб нічого їй не сказати.

— Не ображайся, — попросила вона.

— Що це таке? — спитав Сергій, ткнувши пальцем у папірці на столі.

— Це я витягла з твоїх кишень.

Важко зітхнув, пропустив папірці крізь пальці, зім’яв усе й викинув у смітник, потім випив з подругою трохи горілки та поринув у світлий сон, де правила Марго.

Прокинувся досить пізно, тому що в нього був вихідний. Розплющив очі та відчув себе гномом, у домі якого похазяйнувала Білосніжка: усе лежить на своїх місцях, пилу ніде немає, підлога чиста. Він не сумнівався, що на кухні чекає гарячий сніданок, що буде і обід, і вечеря. Йому стало ніяково. Нащо ця жінка так старається, адже він її просто так запросив, працювати на господарстві зовсім не обов’язково! Виповз на кухню, побачив каструлю з борщем і зовсім розстроївся. Захотілося яєчні, кави і волі. Розбив яйце і зібрався викинути шкаралупу, відкрив господарчу тумбу й ледь втримався на ногах — там було чисто. Сергій узяв у руки відро для сміття, воно теж було чисте. Поставив відро на місце, викинув шкаралупу та не повірив своїм очам: зверху валявся папірець, де знайомим почерком були виведені цифри телефону Марго. Сергій витяг записку, розладив її і одразу попрямував до телефону. Набрав цифри: після п’яти довгих гудків голос Марго запропонував залишити повідомлення. Він не готовий був до такого повороту. Був впевнений, що Марго вдома, адже він так довго чекав, шукав. Де вона ходить? Сергій поклав слухавку. Не знав, що говорити автовідповідачеві, не знав, що говорити Марго. Гадав, що вона сама щось придумає і допоможе йому вийти зі скрутного становища. Записав її номер у телефонну книгу й вирішив почекати до вечора. У ньому жила впевненість, що вона передзвонить, як тільки побачить його номер на табло свого телефону, але вона не відповідала. Минуло вже кілька днів. Сергій сидів вечорами вдома, багато палив, відчував легкий струм при кожному телефонному дзвінкові й розумів, що ніколи б не зміг бути жінкою. Не міг довго чекати й гадати: подзвонить — не подзвонить. Жінка, що оселилася в його квартирі, безсоромно відбирала метр за метром і займала все більше території. Звали її Люся. Люсю можна було прикладати до рани й не можна було образити. Вони лягли разом вже на другу ніч, і в ліжку вона теж була непогана, не жінка-вамп, але це Сергія тільки порадувало. Вже в кінці тижня Сергій відчував, що міг би звикнути до Люсі. Вона тихо пересувалася квартирою, підтримувала порядок, нічого не вимагала, не з’ясовувала стосунків, нічого не ускладнювала — одне слово, була зручною у побуті. Трапилася нагода піти з роботи раніше, Сергій купив торт і квіти — і вирішив влаштувати з Люсею романтичну вечерю. Його вперше порадувало, що вікна його оселі світяться — його чекали. Він тихо відчинив двері — і почув, як Люся розмовляє по телефону.

— Ні, я тобі кажу, що так вчинити зараз не можна, — давала вона комусь поради, — з чоловіком треба витримати певний час, прикинутися дурочкою. Характер можна показувати лише тоді, коли він починає з руки їсти, бажано, щоб ти вже була вагітна. Ні, я ще не досягла успіху, але повір мені, я рухаюся у вірному напрямку.

Сергій затих і прислухався.