Розділ «Глава 12. По той бік дзеркала»

— Не знаю, може в нього й був хто, — не зупинялася жінка. — Дзвонила тут нещодавно одна. Передайте, каже, що дзвонила Марго. Авжеж, я у ту ж мить кинулася передавати йому таку цінну інформацію. Чесно-нечесно — це неважливо. Очі не бачать — серце не болить.

Сергієві стало недобре, і він опустився на стілець. Що робити — ясно. Залишалося вирішити: попросити її піти одразу чи погратися в благородство й дати час знайти квартиру. Це, до речі, не так вже й важко, треба тільки купити газету та прочитати її. Він повільно підвівся, роздягнувся і пішов на кухню. Люся тим часом продовжувала базікання і викладання уроку психології взаємовідносин. Сергій почекав ще хвилин десять і пішов до кімнати.

— Вибач, люба, але мені потрібен телефон, — з’явився перед нею.

Люся одразу поклала трубку і замовкла від здивування.

— Як справи? — поцікавився Сергій.

— Ти давно прийшов? — злякалася вона.

Боїться, що він її чув.

— З самого початку твоєї розмови.

— Не звертай ні на що уваги, — попросила Люся.

— Добре, збирай речі, в мене не готель.

На її чудові невинні очі нагорнулися сльози. Сергій відчув, що сили залишають його.

— Послухай, Люсю, — почав він майже лагідно, — я не жену тебе, але зрозумій, ми — не пара. Ти просто попросила виручити тебе, я допоміг тобі, як другу.

— А спав ти зі мною те ж, як з другом?

Судячи з усього, вона трималася його принципу: чого б не взяти, якщо дають.

— Ні, я спав з тобою як з жінкою, — запевнив її Сергій, — але в нас із тобою не може бути нічого серйозного.

— Чому?

Сергію не хотілося ображати тендітну жінку, але він змушений був це робити.

— Ми не любимо одне одного.

— А ти хоч знаєш, що таке любов?

Він поміркував трохи, згадав свої сни та голос Марго, від якого ставали чутні удари його серця.