Розділ чотирнадцятий Дещо про облогу Перемишля

Дещо про облогу Перемишля

Нокаут.

Так це називається в боксі. Кошовий кілька разів отримував від партнерів по спарингу удари, дуже близькі до такого результату. Зараз відчував майже те саме, що й від удару в голову, завданого вправнішим, тренованішим суперником. Але й прозрів швидко.

Мовчки підвівшись, знайшов навпомацки й натягнув білизну та штани. Лишаючись босим та голим по пояс, засвітив лампу. Трохи пововтузився зі шкарпетками, взувся, для чогось притупнув, відбив легку чечітку. Магда зі свого місця стежила за ним, чекаючи продовження розмови й не форсуючи події.

— Справді треба хильнути, — мовив Кошовий. — Навіть не вина, чогось би міцнішого.

— З приводу?

— Я тепер розумію, в якому напрямку копати далі. І переконаний: капітан Зубов, як решта його колег, зеленого поняття не мають, чим займалася коханка штабного офіцера капітана Платова. Інакше мене чи такого, як я, близько б не підпустили до цієї справи. Згодна?

— Швидше так, чим ні.

— Головне: віднині я шукатиму вбивцю не так жінки, як австрійського агента. У такий спосіб нехай опосередковано, але долучуся до загальної справи.

— Ти про що?

Клим одягнув нижню сорочку.

— Не забувай, я так званий мазепинець. Українській громаді тут, у Галичині, так само як нашій наддніпрянській спільноті, вигідна перемога військ кайзера та Австрії загалом. Недарма Січові стрільці воюють на його боці, і то добре б'ються. Бо є не чутки, Магдо, а цілком підтверджені факти: австрійський уряд робить ставку на українські сили, аби в разі перемоги вони — ми — могли отримати в королівстві ширші права, аж до автономії. То велика політика, зараз торкатися її не час і не місце, можна заплутатися. Проте діяльність твоя й загиблої Божени на руку й нам. Виявити, хто її вбив, та покарати — завдати хай невеличкого, та все ж удару по росіянах. Мій інтерес таким чином ти бачиш.

Магда знову почала моститися зручніше.

— При своєму, Климе, ти лишався, коли пристав на пропозицію Зубова. Ти, любий, іншого виходу не мав. Не шукай для себе вищих цілей, ніж вирватися з-за ґрат і лишитися живим. До речі, це нормальні прагнення. Й не лише під час війни. Не кажи, що дотепер не було стимулу.

— Ти права, — Кошовий одягнув светр. — Але він, якщо можна так сказати, подвоївся. Пікантність, перчик ситуації в тому, що Зубов навряд чи наказував убити Божену. Навпаки, він би її заарештував і гучно відрапортував про викриття шпигунської мережі. Хреста б отримав на груди, може, в чині б підвищили. І це лише один бік.

— Є інший?

— Капітан Платов. Заради відбілювання його репутації все почалося. Мовляв, він міг забити коханку до смерті, дізнавшись, що вона йому зраджує. Тепер, пані Магдо, — він обсмикнув краї одягу, — видача вбивці означатиме, що під боком у офіцера генерального штабу примостилася шпигунка. А ніхто цього не знав. Кар'єрі Платова кінець. Тож розумієш парадокс: ліпше було б Зубову взагалі не рухати справу. Хай би поліція розбила собі лоба. Не певен, що вбивця, ким би він не був, поквапився потай розказати, кого саме вбив. Хіба все робилося навмисне, аби зашкодити тому ж таки Платову.

— Складно.

— І я про це.