Розділ чотирнадцятий Дещо про облогу Перемишля

Капітан Зубов зустрів його в кабінеті за столом. Не підвівся назустріч, зиркнув суворо й невдоволено, кивнув на стілець навпроти. Проте Клим лишився стояти, таким чином маючи змогу дивитися на співбесідника згори вниз. Швидко зрозумівши своє не надто вигідне становище, Зубов змушений був підвестися, обійти стіл і стати навпроти Кошового.

— Вламуватися сюди, в приміщення контррозвідки, стороннім не дозволено.

— Я прийшов. Як відвідувач.

— Голосно вимагали провести вас до мене негайно. Я сказав би, мітингували. Для вас зробили виняток, але вперше і востаннє, пане Кошовий.

— Сподіваюсь, ми дійсно не матимемо нагоди бачитись тут. Чи взагалі будь-де. Звісно, якщо ви тримаєте слово і мені дадуть спокій. Обіцяю жити тихо, мирно, не влаштовувати жодних ескапад. Служити государю чесно не збираюся. Нейтралітет. За це ув'язнюють?

— Забагато говорите. Після вашого недавнього експерименту в мене якось так ослабла довіра до вас.

— Тим не менше, ви не наказали припинити розслідування.

— То ви не здалися? Поразка не обламала вам зуби?

— Якщо ви збирали про мене відомості, мусите знати: я не здаюся за будь-яких обставин.

— Похвальна риса. Для особи, котра готова до государевої служби.

— Австрійський підданий.

— Вже ні. Ми з вами обговорювали це, пане Кошовий. Здається, домовились.

— Згоден, не торкаємося теми. Слизька й небезпечна. Є нагальніші справи.

Обидва далі стояли близько, майже впритул.

— То з чим прийшли так рано, пане Кошовий? Надіюся, з добрими вістями?

— Маю такі самі сподівання, — Клим прокашлявся в кулак. — Пане капітане, я приніс вам новини. Не всі вам сподобаються. Одна з них зовсім не стосується справи, до якої мене залучено. Все, що я скажу, нехай лишиться між нами. Це в ваших інтересах.

— Хіба вашого тут нема?

— Магда Богданович.

На обличчя Зубова впала тінь.

— Як ви сказали?