Розділ «21. Кремлядь у сльозах»

Шаман вкляк лише на мить. Наступної — він кинувся у ліщину і зачаївся у її гущавині. Олегові зі свого сховку було добре видно, як на узлісся примчали двоє озброєних шаблями вершників. Тут вони різко осадили своїх невисоких сірих коників і кроком пустили їх стежиною до гаю. Майже порівнявшись із характерником, той, що їхав позаду, раптом щось гукнув до переднього. Зіскочивши на землю, він повернувся на узлісся, припав на коліно і почав мацати траву. За хвилину — вийняв шаблю і обережно посунув до ліщинового куща. Його товариш заходив з іншого боку.

Та дістати чаклуна шаблями в густому горішнику виявилося справою непростою — щільні та міцні гілки не давали змоги до нього підступитися. Шаман, натомість, вправно штрикав своєю патерицею, намагаючись поцілити нападникам у очі. Зрештою нукери вдалися до простої, але дієвої тактики. Ближчий до Олега почав методично зрізати гілки, що захищали шамана, а другий — намагався дістати його шаблею з іншого боку. Заскочений у кущі-пастці, чоловік не мав шансів протриматися й хвилини. На його прокльони зарізяки лише голосно реготали. Обіцяли скоро привезти у торбі голову зарозумілого ворожбита до володарки Суї, аби він більше не намагався зазіхати на її владу.

Олег наважився. Вихопивши з-за пояса булатну сокирку, він миттю опинився біля ближчого нападника, заміряючись оглушити того обухом. Та парубка помітив другий нукер і крикнув товаришеві про небезпеку. Той повернувся до несподіваного супротивника, з розвороту замахуючись кривою шаблею. Олег блискавично пірнув під неї і знизу зробив не дуже вправний замах сокирою. Нукер вишкірився у хижій посмішці — зрозумів, що молодий суперник погано володіє зброєю. Тоді характерник пожбурив топірець у груди зарізяки, і поки той відбивав його, стопою правої ноги загатив у підборіддя супротивника. Нукер снопом упав під кущем.

Характерник поглянув туди, де мав лишатися шаман, але той зник. На потолоченій траві, розкинувши руки, лежав другий нукер. Його праве око дивилося в осіннє небо, а ліве було пробите, як вочевидь, і мозок, шамановою патерицею.

Схарапуджені бійкою коні чвалом гнали до міста. Парубок збагнув, що не має іншої ради, як повернутися до столиці каганату тим самим шляхом, яким прийшов сюди — понад берегом. І хутко — допоки не опритомнів його «спаринг-партнер». Підібравши сокирку, Олег вже зробив кілька кроків до річки, коли раптом почув за спиною:

— Стій! Ти хто?

— Подорожній, — відповів Олег, обертаючись. Шаман, який з’явився так само несподівано, як і зник, тримав у лівій руці закривавлену патерицю, а у правій — криву шаблю вбитого нукера.

— Справді? А я гадав, що лісовик, — не приховуючи іронії, чоловік ступив крок уперед. — Чимось нетутешнім тхне від тебе.

Олег пригадав, що ранком, ще у Дніпропетровську, він скористався гелем для душу. Після бійки від його розпашілого тіла струмували ці незвичні тут пахощі. Шаман, ніби принюхуючись, зробив ще крок до Олега, але парубок сторожко відступив.

— Ти мене боїшся? Тоді навіщо врятував? — чаклун зірвав із куща жмут листя і протер лезо шаблі.

— Бо Вас намагалися вбити, — знизав плечима Олег. — До речі, чому?

— Тобі яке діло? Бачу, ти не випадково тут опинився…

— Так, невипадково. Вас шукав…

— Знайшов. Кажи, навіщо.

— Це довга балачка, а до Вас уже намилилася в гості делегація городян.

— Поталанило тобі, що я нині не маю часу. Йди собі.

— Ще побачимося, — Олег одним стрибком опинився на безпечній відстані.

— Побачимося, — почув парубок слова шамана, коли був уже метрів за двадцять від нього.

Гарбу[46] трусило та підкидало на баюристому шляху. Якось Тегурові навіть здалося, що вона зараз перекинеться, але минулося. Лише нестругані дошки дна воза боляче вдарили його по ребрах. Не стримавшись, юнак застогнав. На щастя, його не почули — хлопець причаївся під складеним учетверо наметом з цупкої просмоленої тканини. Місце для сховку Тегур визначив ще у ставці богдихана, коли ретельно готувався до втечі. Запасні намети та інше похідне причандалля возили кількома такими гарбами на випадок якихось непередбачуваних обставин у подорожі. Ці вантажі переглядали зрідка, лише за потреби замінити старий казан, чи наприклад, сідло. Гарба, яку обрав Тегур, містила геть старий непотріб. Імовірність, що з неї щось комусь знадобиться, була вкрай малою.