Розділ «13»

Цареве Займище на повірку виявилося навіть не селом. На невисокому пагорбі у чистому полі частоколом були оточені якісь будівлі, поміж яких височіла баня дерев’яної церкви. Гетьман Станіслав Жолкевський засумнівався було у достовірності відомостей, отриманих від Григорія Камінецького, адже, знаючи про це місце від численних розвідників, він знав, що розташуватися за частоколом восьми тисячам стрільців нереально. Лише наблизившись до цілі, він зрозумів, що Єлецький і Валуєв (саме так звали воєвод, котрих Дмитро Шуйський послав на допомогу нечисленній залозі Царевого Займища) і не збиралися втиснутися за частокіл. За прикладом козаків, вони оточили Займище возами, таким чином утворивши ще одну лінію оборони. Побачивши таке, запорізькі козаки скрушно захитали головами: хто-хто, а вони точно знали, що здолати таку оборону важко, а, враховуючи співвідношення сил, і неможливо (про що полковник Хвалибог і попередив Жолкевського). Польний гетьман знав про подібний тип оборони, адже неодноразово стикався з таким під час походів проти тих же козаків.

— Побачимо! — лише сказав він і розпорядився вислати до табору послів із пропозицією здатися, пообіцявши при цьому зберегти життя, якщо воєводи присягнуть на вірність королевичу Владиславу.

Він, правда, не покладав великих сподівань на те, що московити до цього прислухаються. Як-не-як, їх було не набагато менше, аніж самих поляків, а головне — на допомогу їм спішить сорокатисячне військо царевого брата. З такою силою можна не тільки Цареве Займище розблокувати, але й Смоленськ визволити.

Саме це повідомили Станіславу Жолкевському Порицький і Балабанов, повернувшись із безуспішних переговорів. Вислухавши їх, польний гетьман, анітрохи не здивувавшись, наказав готуватися до штурму.

Не бажаючи кидати у невідомість усе військо, Станіслав Жолкевський довірив перший штурм (який одночасно повинен стати розвідкою) гусарам Олександра Зборовського. Це рішення визріло у нього зовсім не спонтанно. Зборовський вже достатньо відпочив з дороги, його жовніри готові були розквитатися зі стрільцями, що безуспішно доганяли їх від самої Москви. Гетьман лише сказав звичне йому: «З Богом!», і Зборовський дав сигнал у наступ.

Жолкевський не став давати жодних порад досвідченому Зборовському. Той брав участь не в одній битві, більшість виграв, а поразки, якщо вони й траплялися, лише робили його сильнішим. Але навіть він розумів усю безперспективність штурму, тим більше, що захисники Займища зруйнували дамбу, яка відокремлювала ставок від низини перед частоколом. Зараз її поволі заповнювала вода (правда, не вище щиколоток, але все ж вона значно утруднювала просування війська).

Олександр Зборовський вирішив використати тактику, що іноді спрацьовувала у подібних випадках. Крилаті гусари впереміш із лісовчиками галопом рухалися навколо приставлених впритул один до одного возів, увесь час пострілюючи то з мушкетів (гусари), то з луків (лісовчики). Військового ефекту така тактика зазвичай не давала, але на здивування Зборовського (і не лише його) після другого кола в обороні утворився прохід і назустріч польській кінноті висипала московська. На відміну від поляків московити мали при собі лише шаблі, що були ефективними у ближньому бою. Але довгі списи гусарів можливості використати цю зброю не давали.

Не дивно, що вже перший удар поляків розметав московитів, розбив їхній і до того хисткий стрій на три нерівні частини. Причому та частина, що виявилася ближче до розриву в обороні, одразу відступила. Інші прийняли нерівний бій, результат якого був вирішений наперед.

Зрештою, спроба взяти укріплене Цареве Займище, як і передбачалося, успіхом не увінчалася. Зате перший же бій показав, що полякам доведеться повозитися із захисниками, але й московитам стало непереливки. Після невдалої спроби перешкодити гусарам Зборовського атакувати укріплення на полі бою залишилися близько ста кінних стрільців і лише за два десятки поляків...

Зрештою, перша розвідка принесла обом сторонам надію на успішне вирішення протистояння: поляки бачили, що Займище все ж можна взяти (правда, не одразу і загалом з малими втратами). А московити сподівалися, що основні сили Дмитра Шуйського підійдуть вчасно. Настало позиційне протистояння, загалом вигідне обложеним.

Станіслав Жолкевський наказав розташуватися основним силам зі сходу від укріпленого Займища, тим самим перегородивши можайську дорогу і відрізавши московитів від продовольства.

Якось під ранок гетьмана Жолкевського розбудив Іван Данилович і повідомив, що сторожа захопила людину зі стану Валуева.

— Шпигун? — запитав Жолкевський.

— Не виглядає так. Швидше за все, посланець.

— Давай його сюди!

Полонений, середнього віку бородань (зрештою, як усі московити), спідлоба дивився на сивого пана, до якого його привели, і вперто зціпив зуби, щоб не заговорити. Це помітив Жолкевський і лише сказав:

— Я так розумію, говорити ти не збираєшся.

Стрілець не знав польської мови, лише похитав головою, чим підтвердив припущення гетьмана. Тим не менше Станіслав Жолкевський звернувся до зятя — перекласти московитові його слова:

— Запитай його, куди і з чим він прямував.