Розділ «13»

— Ось на цьому й зупинимось! — підсумував він підводячись. — Гадаю, декілька днів ми маємо в запасі. А поки що все ж спробуємо ще раз узяти укріплення.

Але Цареве Займище взяти штурмом не вдалося. Черговий штурм успіхом не увінчався, і хоч під час нього московитів загинуло значно більше, ніж посполитого люду, Жолкевський зрозумів, що так тривати може довго, принаймні до підходу основних сил Шуйського.

Тим часом почали надходити повідомлення від Густава Неведоровського. З його донесень гетьман знав, що князь Шуйський, отримавши тривожні звістки від Валуєва, наступного ж дня знявся з Можайська і всім обозом заспішив на допомогу оточеним. Отже ситуація складалася явно не на користь гетьману. Мало того, що він опинився між двома вогнями (адже не варто скидати з рахунку обложених), навіть відступ в сторону Смоленська вже виявився неможливий — і ганебний, і небезпечний.

А на початку липня чомусь перестали надходити звістки від Неведоровського. Гетьман не знаходив собі відповіді на запитання: чому замовк ротмістр? Адже не могло так статися, що московити захопили одразу всіх, як зранку третього липня у таборі з’явився сам Густав Неведоровський. А разом з ним прибуло десяток вершників. Але найголовніше, що повернувся ротмістр не з порожніми руками, а з півдюжиною полонених...

Гетьман Жолкевський саме проводив чергову нараду з воєводами, коли йому доповіли про Неведоровського. Він наказав привести ротмістра негайно.

Густав Неведоровський постав перед польним гетьманом запилючений, з кількома відірваними Гудзиками на мундирі і з перев’язаною лівою рукою. Побачивши свого підлеглого у такому жалюгідному стані, Жолкевский найперше поцікавився його здоров’ям.

— Зі мною все гаразд, вашмость! — заспокоїв Неведоровський. — Невелика рана у бою.

— Тоді розповідайте! А потім зробіть перев’язку. Що вдалося з’ясувати?

— Військо князя Дмитра Шуйського зараз розташувалося поблизу села Клушино, — повідомив ротмістр.

Станіслав Жолкевський недовірливо подивився на ротмістра, потім перевів погляд на розстелену на столі мапу. Клушино лежало приблизно за тридцять верстов від основної дороги.

— Ви впевнені у цьому? — засумнівався гетьман.

— Саме так, вашмость! — відповів Неведоровський.

— Ви це бачили самі?

— На жаль, ні, вашмость, але нам вдалося захопити в полон кількох боярських синків[32], що були відправлені князем на пошуки продовольства. Від них я й дізнався, що Дмитро Шуйський цієї ночі ночуватиме у Клушино.

— Чому саме там?

— Напередодні військо князя поповнилося корпусом графа Делагарді.

— Скільки?

— П’ять тисяч вершників, — повідомив ротмістр.

Присутні (Струсь і Зборовський) переглянулися.

— Чому Клушино? — наполягав Жолкевський.