Розділ «13»

— Корпус графа Делагарді вже декілька місяців не отримував платні, — продовжив Неведоровський. — Шведи спочатку навіть відмовилися виступати разом з основним військом. Лише після того, як граф отримав особисту обіцянку самого царя, що платня дожене їх дорогою, він виступив услід. За словами полонених, саме завтра пополудні гроші наздоженуть шведів, себто в Клушино. Опісля князь відправиться сюди.

— Далі?

— У Клушино перебуває лише князь із п’ятьма тисячами стрільців. Решта війська розташувалася за вісім верстов біля села Пирнево. Мої люди слідкують за кожним кроком ворога, але не думаю, що він щось зробить до завтрашнього дня. Але якщо мої люди помітять якийсь рух — вони повідомлять.

— Дякую, ротмістре! — сказав Жолкевський. — Ви виконали важливу роботу. Ідіть приведіть себе до ладу. І заодно розпорядіться, щоб запросили сюди ротмістра Якова Бобовського.

Коли Густав Неведоровський пішов, Жолкевський подивився на молодих воєвод.

— Починаємо, панове?

— Починаємо, вашмость, хоч це й ризиковано, — відповів Струсь.

— Мало того, скажу вам інакше: це дуже ризикований крок. І ми не маємо права зробити жодної помилки.

У цей момент у намет увійшов Бобовський.

— Пане ротмістре, я хочу посвятити вас у наші плани на завтрашній день, — без вступу почав Жолкевський.

— Я вас слухаю, пане гетьман! — з готовністю озвався Бобовський.

— Прошу підійти ближче. Ось біля цього села зараз перебуває сорокатисячне військо князя Шуйського, — пояснив Жолкевський. — Я маю намір завтра зранку раптово атакувати його. Для цього сьогодні вночі вся кавалерія тихо зніметься зі своїх позицій і до світання подолає відстань до Клушино. Це — сорок верст. Завтра ми атакуємо ворога. А тепер ваша задача, пане полковнику. Сьогодні я нічого проти оточених робити не буду. Після того як вночі ми покинемо табір, ви поводитимете себе так, наче нічого не сталося. Оточені не повинні здогадатися, що більша частина нашого війська кудись зникла.

— Я зрозумів, пане гетьмане! — відповів ротмістр Бобовський. — Будьте певні — мої люди не підведуть!

— Я не сумніваюся у цьому. Наголосіть своїм людям, щоб нічим не видали себе. І ще одне: я забираю всю кінноту, у тому числі й вашу.

— Я розумію!

— Ще одне. З вами залишаються козаки полковника Хвалибога. Лише піші — кіннота вирушає з нами.

На цьому Жолкевський розпустив військову раду. Його підлеглі поспішили роздавати необхідні накази, а гетьман знову схилився над мапою. Можливо, лише він один припускав, що подібна вилазка майже не має шансів на успіх.