Тільки злагоджений виробничо-управлінський потенціал здатний вирішувати низку завдань, які раніше вважалися взаємовиключними, щодо отримання більш стійких позицій на ринку. Такі проблеми притаманні і підприємствам аграрного сектора України: це, перш за все, постійне освоєння нових прогресивних технологій аграрного виробництва, як забезпечення нарощування продуктивності праці, підвищення гнучкості виробництва, зниження всіх видів витрат та орієнтація на питоме скорочення чисельності виробничих управлінських працівників для досягнення переваг у конкурентній боротьбі.
Це потребує необхідності розробки стратегії стійкого розвитку аграрного сектора у формуванні нових підходів до управління виробництвом, оскільки традиційні, з орієнтацією на валові показники товарного виробництва та відсутністю достатньої уваги до кінцевого споживача, у конкурентному середовищі себе не виправдовують.
Фермерські господарства, як суб'єкти малого бізнесу розглядаються не як альтернатива великим підприємствам, а як об'єктивна необхідність їх доповнення з більш повним розкриттям і використанням сільськогосподарського потенціалу. Вони створюють передумови у підвищенні ефективності аграрної економіки, розширюючи межі пошуку раціональних форм і методів використання природних, економічних і трудових ресурсів аграрного виробництва.
Визначення фермерського господарства полягає у своєрідно складно структурованій формі територіальної організації агропромислового виробництва, своєрідному типі сільського поселення, в якому органічно та компактно поєднуються земельна площа й садиба з виробничими, господарськими і житловими будівлями, технікою та інвентарем. Його призначення в перші роки формування - забезпечення родини продовольством, освоєння місцевих продовольчих ринків, формування середнього класу на селі.
У вузькому розумінні фермерське господарство представлено виробничою одиницею сільськогосподарського типу, метою діяльності якого є одержання прибутку та виконання соціальних функцій.
У діяльності фермерського господарства, як і будь-якої підприємницької структури, створення відповідної ресурсної бази, узгодженості і збалансованості її окремих елементів є особливо важливим. Адже саме з цього і, зокрема, з обмежених можливостей розширення земельних наділів, придбання технічних засобів фермер виходить із сформованості своєї виробничої програми.
Розміри господарства, з однієї сторони, є один з найважливіших чинників ефективності господарювання, а з іншої - результат його діяльності. Так, у США вважають, що для підтримки нормального рівня (за американськими мірками), займаючись тільки сільським господарством, фермерська сім'я повинна обробляти 240 га землі. Але найефективнішими є ферми з площею землекористування близько 1000 га. Досвід країн Західної Європи переконує, що ефективність виробництва значно вища там, де розміри землекористування перевищують 500 га. За цих умов досягається повна трудова активність фермера, а ефективність використання виробничих фондів є найвищою.
У той же час дрібні ферми більш конкурентоздатні з погляду реагування на зміну кон'юнктури ринку, фінансової і цінової політики держави. Проте дрібні ферми не сприяють ефективному використанню технічних заходів і не гарантують фермеру і членам його сім'ї необхідних доходів, що доволі часто вимагається при подоланні фінансових труднощів.
Фермерські господарства, що мають великі площі, забезпечують оптимальні обсяги виробництва продукції та високоефективне ведення галузей шляхом раціонального використання трудових ресурсів, основних виробничих фондів, у тому числі технічних засобів, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції та зростання дохідності від господарської діяльності.
Отже, раціональними можуть бути фермерські господарства, площа землі в обробітку в яких становить 1,6-2,5 тис. га, що складає 53 % ріллі сільськогосподарських підприємств України.
Володіння земельною площею, засобами виробництва визначають принципову кількість трудових ресурсів фермерського господарства, що історично склалися як природно-економічними умовами, так і демографічними особливостями зайнятості населення певного регіону країни і не залежать безпосередньо від обсягу виробництва продукції. Як правило, у виробництві зайнято стільки людей, скільки є в даному господарстві, а не скільки потрібно для виконання робіт у кращі агротехнічні строки. Ця обставина породжує нерентабельність виробництва і вимагає використання якісної зміни в процесі управління трудовими ресурсами.
Достатність (оптимальність) забезпечення фермерського господарства необхідними трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці мають велике значення для збільшення обсягу виробництва продукції з підвищенням його ефективності. Зокрема, від забезпеченості господарства трудовими ресурсами та раціональності їх використання залежить обсяг і своєчасність виконання сільськогосподарських робіт, ефективність використання техніки і як результат - обсяг виробництва продукції, її собівартість, прибуток і ряд інших економічних показників
У зв'язку з цим необхідно трудовий потенціал характеризувати абсолютним показником - працезабезпеченістю виробництва, який залежить від середньооблікової кількості працівників і площі сільськогосподарських угідь господарства як основних критеріїв для оцінки. Де за сучасного недостатнього рівня механізації виробництва, високого ступеня зношеності машинно-тракторного парку, гострої нестачі окремих видів техніки для своєчасного та якісного виконання технологічних операцій, трудовий потенціал зумовлює істотну залежність результатів господарської діяльності підприємства від рівня праце забезпеченості сільськогосподарського виробництва. Правильна оцінка забезпеченості робочою силою дає можливість здійснення раціональної зайнятості з досягненням ефективності виробничого процесу.
Управляти трудовими ресурсами фермерського господарства - значить забезпечити повну й оптимальну зайнятість трудового населення у відповідності до робочих місць сукупної робочої сили, її якісного складу. І в умовах обмеженості трудовими ресурсами господарства постає необхідність забезпечити найбільш повне і раціональне їх використання у виробництві, як головної складової частини продуктивних сил, а втілення їх праці - вирішальний фактор сільськогосподарського виробництва в умовах зменшення чисельності.
Практика управління трудовими ресурсами передбачає рішення взаємозалежних функцій:
• планування (що робити?);
• організація (як робити?);
• мотивація (як стимулювати?);
• контроль (як оцінити?).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент фермерських господарств» автора Горьовий В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Управління трудовими ресурсами фермерського господарства“ на сторінці 1. Приємного читання.
