Особливістю розвитку українського аграрного сектору є пильна увага держави щодо підтримки великотоварного виробництва, який на сьогодні є достатньо розвиненим та в змозі функціонувати самостійно. У той час
не менш потужний виробник, а саме фермер-одноосібник, залишається без допомоги, що приводить до збіднення сільського населення та проблем не лише економічних, а й соціальних.
Так, згідно даних АПК-Інформ, на кінець 2011 р. в Україні налічувалось 27 агрохолдингів, земельний банк яких складав 3,8 млн га. До цих агрохолдингів включено компанії, які мали площі 46 тис. га і більше. Український клуб аграрного бізнесу наводить статистику по 79 агрохолдингам, до яких було віднесено формування з площею угідь від 10 тис. га, їх загальний земельний банк склав 5,7 млн га, що дорівнювало 15,6 % усіх сільськогосподарських угідь України. Якщо у 2010 р. 18 найкрупніших агрохолдингів орендували сільгоспугіддя від 70 до 200 тис. га загальною площею 2282,5 тис. га, то у 2011 р. ця ж кількість найбільших агрохолдингів мала у своєму користуванні землі у межах 75-500 тис. га загальною площею 3146,5 тис. га, з яких 37 % оброблялися лише трьома агрохолдингами ("Укрлендфармінг", NCH Capital та "Українські аграрні інвестиції"). Збільшення лише за один рік земельного банку найзначніших агрохолдингів у 1,4 рази відбулось як на основі злиття і поглинань серед самих агрохолдингів, так і через додаткову оренду сільськогосподарських угідь.
Найбільший нині в Україні агрохолдинг "Укрлендфармінг" у травні 2011 р. об'єднався з компаніями "Райз", "Дакор" і "Робуста" та сконцентрував у своєму обробітку біля 500 тис. га орних земель.
Сьогодні так званим головним "місцем роботи" селянина є сільське господарство. Втім, зростання розмірів агрохолдингів та збільшення землекористування не супроводжується підвищенням рівня зайнятості селян. Навпаки, зараз спостерігається скорочення робочих місць на сільськогосподарських підприємствах, що зумовлене їх орієнтацією на виробництво комерційних експортних культур і згортання трудомістких галузей - тваринництва, льонарства, хмелярства тощо.
Для прикладу - кількість найманих працівників у цих підприємствах скоротилася порівняно з дореформеним періодом аж на 77 %. Окрім того, користуючись безробіттям у сільський місцевості, роботодавці знижують рівень заробітної плати.
Так, наприклад, у 1990 р. частка витрат на оплату праці у собівартості сільськогосподарської продукції становила 37,8 %, у 1995 р. вона знизилась до 23 %, а у 2010 р. - 12,3 %, тобто зменшилася порівняно з 1990 р. у 3 рази. Сталою тенденцією за роки реформ залишилося й те, що заробітна плата найманих працівників у сільському господарстві має найнижчий рівень серед видів економічної діяльності в Україні, і навіть при умові її зростання різниця у рівнях зберігається протягом останніх років. Так, у 2010 р. заробітна плата в сільськогосподарській сфері становила 56,8 % від рівня промисловості і 65 % від середнього рівня в економіці.
Для покращення рівня життя та започаткування власної справи сьогодні, селянин змушений позичати гроші або брати кредити. На сьогоднішній день, доступ до кредитних ресурсів суб'єктів господарювання на селі є основною проблемою функціонування і розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.
Так, наприклад, станом на 30 вересня 2011 р. кількість кредитних спілок в Україні становила 610, на 30 вересня 2010 р. - 679, на 30 вересня 2009 р. - 821.
Це значно менше, ніж у розвинутих країнах: у Німеччині діє близько 2,5 тис кредитних кооперативів, у США - 8,9 тис кредитних спілок з активами близько 694 млрд доларів США. Розвиток кредитної кооперації в Україні стримують відсутність загальнодержавної системи гарантування вкладів членів кредитних спілок.
Також відсутність нормативно-правових та інституційних умов розвитку фінансової інфраструктури ринку кредитної кооперації. А також недостатність реальних механізмів захисту прав членів кредитних спілок, що є одночасно їх власниками та клієнтами.
Водночас, в існуючих умовах, коли банкам невигідно кредитувати дрібних сільгоспвиробників (якими є переважна більшість фермерів, одноосібників та особистих підсобних господарств), кооперативна система фінансово-кредитної взаємодопомоги, яка належить селянам, повинна бути фінансовою основою їх розвитку і стати джерелом забезпечення сільських жителів доступними кредитами та іншими фінансовими послугами.
В Україні існуючі організаційно-економічні та правові умови не сприяють розвиткові кооперативного руху на селі. Водночас об'єднання селян у кооперативи сприятиме ефективній реалізації ресурсного потенціалу сільського господарства при збереженні робочих місць, соціальному розвитку сільських територій.
Поряд зі зміцненням фермерства та крупнотоварного приватного виробництва необхідно розвивати кооперативних рух на селі, який має стати важливим фундаментом структурної перебудови сільського господарства.
Економічне зростання села суттєво вплине і на соціальний розвиток - з'являться нові робочі місця, розбудовуватиметься інфраструктура, і селянин ставатиме все більш впевненим та впливовим учасником аграрного ринку.
Стратегія соціально-економічного розвитку сільських територій передбачає впровадження в селах оновленої економічної моделі господарювання, що базується на активізації процесу сільськогосподарської кооперації. Об'єднання виробників сприятиме отриманню державної підтримки, донорської допомоги та доступу до кредитних ресурсів.
Виробники, які вступатимуть до кооперативів, зможуть використовуючи техніку та технології, зменшувати собівартість і забезпечувати якість продукції. У стратегії соціально-економічного розвитку сільських територій передбачені реальні можливості для фермерів і одноосібних селянських господарств придбати за доступними цінами необхідну техніку, устаткування, добрива, паливно-мастильні матеріали.
Реальне та приховане безробіття є головною соціальною проблемою, яка виникла в результаті аграрних трансформацій. Згідно з офіційною статистикою, кількість безробітних у селі за останні десять років скоротилася майже вдвічі, але реальна незайнятість сільського населення значно вища.
Згідно з офіційними даними, рівень безробіття економічно активного населення віком 15-70 років становив 5,7 %, рівень зайнятості - 60,5 %. У 2010 р. ці показники були відповідно 7,1 % та 62 %. Прихованим безробіттям характеризується категорія осіб, зайнятих в господарствах населення, тобто ті, які мають власну ділянку землі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент фермерських господарств» автора Горьовий В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціальний ефект кооперації в сільських громадах“ на сторінці 1. Приємного читання.
