За процесуальною ознакою автор виділяє такі класифікаційні ознаки, як очікування винагороди, справедливості, стилі керівництва. Прихильниками таких теорій були В. Врум, С. Адам, Л. Портер, Е. Лоулер, Д. Мак-Грегор, Х. Йосіхара.
Система мотивації на рівні підприємства має базуватися на певних вимогах, а саме:
• надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці;
• узгодження рівня оплати праці з її результатами та визначення особистого внеску в загальний успіх.;
• створення належних умов для захисту здоров'я, безпеки праці та добробуту всіх працівників;
• забезпечення мотивації для зростання професійної майстерності; реалізації здібностей працівників, тобто створення програм навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації;
• підтримування в колективі атмосфери довіри, заінтересованості в реалізації загальної мети, можливості двосторонньої комунікації між керівником та робітниками.
Мотивація праці в сільському господарстві - це заходи, які застосовують керівники сільськогосподарських підприємств для підвищення продуктивності трудової діяльності своїх підлеглих. Дані заходи можуть застосовуватись лише для працівників сільськогосподарських підприємств, так як мається на увазі лише працююче населення, яке підпорядковується керівництву.
Що стосується "мотивації до праці в сільському господарстві", то вона являє собою заходи, що здійснюються на рівні держави з метою залучення до праці в сільськогосподарських підприємствах та особистому селянському господарстві незайнятого населення. Тобто, фактично "мотивація до праці" є мотивацією зайнятості.
Мотивація до праці є мотивацією зайнятості. Поняття "мотивація зайнятості" в умовах ринку праці охоплює широкий спектр взаємовідносин працівника і працедавця, громадянина і держави, а також системи самореалізації через працю. Ця категорія трактується як рушійна сила економічної поведінки людини, що спонукає її до активної трудової діяльності з метою задоволення індивідуальних і суспільних, матеріальних і духовних потреб. Водночас мотивація зайнятості - це складний процес вибору людиною певної лінії поведінки у сфері трудового самовизначення, роду занять та місця роботи на ринку праці, а також суспільних інститутів, що опосередковують і регулюють її діяльність, соціальну мобільність, рівень потреб тощо.
Зайнятість, як економічна категорія - це діяльність працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу.
Мотивація зайнятості - це процес свідомого вибору людиною роду занять та місця роботи на ринку праці, а також тих інституціональних структур, які опосередковують та регулюють її діяльність. Загалом суб'єктивну підсистему регулювання зайнятості формують її мотиваційні механізми, які виступають рушійними силами економічної поведінки населення, обумовлюючи його активну участь в трудовій діяльності з метою задоволення індивідуальних і суспільних потреб.
В умовах перехідної економіки зміна принципів залучення населення до участі в системі зайнятості та суспільного поділу праці, переходу від планової системи підготовки кадрів, перерозподілу та використання трудових ресурсів і оплати праці до ринкового механізму формування доходів, загострення конкуренції між претендентами на працевлаштування призводить до посилення напруги та змістової переорієнтації мотивів, що регулюють поведінку учасників трудових процесів на ринку праці. Домінуюче положення поступово займають так звані "зовнішні мотиви зайнятості", які пов'язані з першочерговим задоволенням матеріальних потреб, своєчасною виплатою та стабільністю отримання заробітної плати, яка забезпечує можливості відтворення робочої сили та утримання членів сім'ї. Забезпечення відповідного ступеня комфортності отримання роботи, що стосується передусім вигідного розташування місця роботи, ступеня розвиненості соціальної інфраструктури, сприятливості умов праці, хоча і займає важливе місце в ієрархії мотиваційних стимулів, але в умовах посилення напруги на ринку праці поступово починає відходити на задній план. В той же час, дія "внутрішніх мотивів зайнятості", що пов'язана з можливістю всебічної професійної, соціальної та інтелектуальної самореалізації індивіда, ослаблена обмеженістю можливостей працевлаштування незайнятих, обумовлена неефективністю процесу структурної перебудови економіки та повільними темпами створення нових робочих місць.
Автори поділяють усі мотиви зайнятості на мотиви першого, другого і третього рівнів. Крім того, досліджуючи ієрархії мотивів зайнятості, можна виділити зовнішні стимули та внутрішні мотиви вибору незайнятими особами сфери діяльності. Зовнішні стимули (сукупність певних демографічних, соціально-економічних, інституціонально-політичних, національно-етнічних та культурних умов) визначають конкретні умови реалізації дій людей, пов'язаних з реалізацією принципу добровільності праці та свободою вибору сфери діяльності індивідом у відповідності до власних можливостей та інтересів. Внутрішні мотиви задіяні на рівні особистості, оскільки пов'язані безпосередньо з якістю трудового потенціалу, саме тому визначають основу реакції індивіда на зміну умов макроекономічного середовища та можливостей його самореалізації в цих умовах.
З появою конкурентних відносин на ринку праці України змінюється поведінка населення та його мотивація у сфері зайнятості. Серед найбільш важливих причин, які примушували зайнятих шукати іншу основну або додаткову роботу, в першу чергу виділяється така причина, як незадоволеність рівнем оплати. Специфічною рисою ситуації, що склалася на українському ринку праці, є утримування заробітної плати на рівні, який не дозволяє забезпечити повноцінне відтворення власної робочої сили працівників та утримання членів їхніх сімей. Це призводить до посилення мотиваційних стимулів до пошуку додаткової роботи, розповсюдження в значних масштабах вторинної та нерегламентованої зайнятості.
Під мотиваційним механізмом активізації політики зайнятості ми розуміємо динамічну систему економічних, соціально-психологічних, нормативно-правових заходів і важелів, взаємодія і функціонування яких спрямовані на досягнення системи повної, вільно обраної, продуктивної зайнятості населення як основи загальнонаціонального добробуту, узгодження суспільних, групових та особистих інтересів.
У науковій літературі дається також визначення сутності категорій зайнятості.
Повна зайнятість - це зайнятість протягом повного робочого терміну (дня, тижня, сезону, року). Як правило, вона супроводжується суспільною корисністю результатів праці, тому її можна назвати продуктивною або ефективною зайнятістю. Натомість, неповна зайнятість відрізняється від повної не лише неповністю використаним робочим часом, але її неповною оплатою праці чи недостатньою її ефективністю.
В умовах сучасної ринкової трансформації аграрного сектора економіки слід відрізняти, по-перше, видиму неповну зайнятість, зумовлену такими соціальними проблемами, як здобуття освіти, професій, підвищення рівня кваліфікації. Дані про видиму неповну зайнятість можна отримати у статистичних збірниках, і вона підлягає не лише обліку, а й певній регуляції. Другий бік неповної зайнятості - прихована неповна зайнятість - проявляється у зменшенні обсягів виробництва, низькій продуктивності праці, а відповідно й неефективному використанні професійного рівня працівників.
Потенційну неповну зайнятість слід оцінювати за критерієм низької продуктивності праці. Це можна встановити через вивчення динаміки взаємозв'язку між пропозицією робочої сили та попиту на неї по мірі зростання продуктивності в процесі економічного розвитку або через співставлення продуктивності по галузях та регіонах.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент фермерських господарств» автора Горьовий В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 6. Управління трудовими ресурсами фермерських господарств та їх мотивація“ на сторінці 2. Приємного читання.
