Кількість організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи у секторі вищої освіти у порівнянні з 2003 роком (172 організацій) дещо збільшилась та складала 180 закладів вищої освіти. При вищих навчальних закладах у 2013 році працювало 48 % (249) аспірантур та 62 % (172) докторантур. У ВНЗ в 2013 році навчалися 26903 аспірантів (2005 р. – 24897), при цьому було прийнято до аспірантури за рік 7343 аспірантів (2005 р. – 8134), випущено з аспірантури – 7040 (2005 р. – 5252), у тому числі з захистом дисертації – 2035 (2005 р. – 1064).
Сектор вищої освіти у 2013 році отримав 688057,6 тис. грн. фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт (6,1% всіх витрат на науку), переважна частина яких надійшла з держбюджету – 438476,5 тис. грн.
Сектор вищої освіти виконав фундаментальні дослідження у сумі на 222786,4 тис. грн., прикладні дослідження – 296976,2 тис. грн., науково- технічні розробки – 111098,6 тис. грн., науково-технічні послуги 69106,0 тис. грн. Витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт у секторі вищої освіти за видами складали у 2013 році: витрати на оплату праці – 446226,8 тис. гри., матеріальні витрати – 43209,6 тис. грн., інші поточні витрати – 188969,4 тис. грн, капітальні вкладення – 9651,8 тис. грн., у т.ч. устаткування – 6877,3 тис. грн.
Сфери вищої освіти та наукової і науково-технічної діяльності дезінтегровані. На сектор вищої освіти припадав майже 7 % фінансування досліджень і розробок у країні (2005 р. – 4,7%; 2006 р. – 5,9%; 2007 – 6,9%; 2008 – 7,0%; 2009 – 6,5%; 2010 – 6,3%; 2011 – 6,3%; 2012 – 6,1%). У самій вищій школі на дослідження і розробки припадає менше 3,5 % загальних видатків на її утримання, натомість, у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) – близько 30%.
Майже половина вітчизняних ВНЗ не мають науково-дослідних організацій у своїй структурі. Водночас понад 70 % з 16,5 тис. докторів наук і 90 тис. кандидатів наук України мають основним місцем роботи ВНЗ. Однак вони перевантажені навчальною діяльністю і заробітчанством у різних закладах.
У секторі науки вищої освіти є певні проблеми із "подрібненням" НДЦКР, що виконуються, навіть у порівнянні з не найкращим становищем в українській науці. Так, середня вартість НДЦКР, що виконувалася працівниками вищих навчальних закладів складала у 2013 році лише 64,6 тис. грн./рік (27,7% від середньої вартості НДЦКР в Україні). Для порівняння розглянемо, як відбувалося погіршення фінансування окремої НДЦКР в вищій школі. Так, середня вартість витрат на виконання наукової / науково-технічної роботи у секторі вищої освіти у 2005 році складала 29,5 тис. грн./рік (36,5% вартості витрат на НДЦКР по країні), відповідно у 2009 р. – 54,4 тис. грн. (38,2%); 2010 р. – 61,2 тис. грн. (35,4%); 2012 р. – 71,9 тис. грн. (36,2%).
Загальні проблеми у проведенні у секторі вищої освіти ефективної наукової та науково-технічної політики призводять до вкрай низької активності вітчизняних вищих навчальних закладів у пошуках нових джерел фінансування наукової та науково-технічної діяльності. Яскравим прикладом є низька участь дослідників вищої школи України в міжнародних дослідженнях. Частка фінансування наукових установ сектору вищої освіти в загальних обсягах фінансування НДДКР за рахунок коштів іноземних держав є мізерною (2000 р. – 1,1%; 2005 р. – 0,7%; 2009 – 1,3%; 2010 – 0,8%; 2011 – 1,5%; 2013 – 1,2% загальних обсягів фінансування української науки за рахунок коштів іноземних держав).
Відтак національна вища освіта на всіх рівнях не грунтується на дослідницько-інноваційній базі. При цьому не реалізується не тільки навчання на основі досліджень шляхом залучення в них студентів, а навіть і викладання не здійснюється з використанням результатів досліджень. Доцільно: 1) провести роботу з переорієнтації дослідників вищих навчальних закладів як на пошук замовників НДЦКР, так й повноцінну участь у міжнародних та іноземних наукових проектах; 2) збільшити фінансування дослідницько-інноваційного сектору у вищій школі; 3) у вартості підготовки фахівців у вищій школі передбачати видатки на дослідження і розробки; 4) активно запроваджувати нові інституційні форми організації науки у секторі вищої освіти: дослідницькі університети, наукові та технологічні парки, центри колективного використання наукового обладнання, бізнес-інкубатори тощо. Реальна інтеграція вищої освіти і науки відбудеться при запровадженні підготовки докторів філософи та докторів наук на найвищих рівнях вищої освіти.
Результативність. Незважаючи на скорочення кількості безпосередніх виконавців наукових досліджень і розробок, загальна кількість друкованих праць працівників сектору вищої освіти стійко зростає: з 271649 у 2011 р. (78,7% загальних публікацій науки України); до 303192 у 2012 році (80,9%) та 320166 у 2013 році (81,8%).
У 2013 р. кількість спеціалістів з науковими ступенями, які мали наукові праці, що вийшли у наукових виданнях або виступали у ролі авторів (співвиконавців) у заявках на отримання охоронного документа на об'єкт права інтелектуальної власності, порівняно з 2012 р. збільшилась на 6,0%, у т.ч. докторів наук – на 12,5%, кандидатів – на 4,5%, і становила відповідно тис., 8,0 тис, і 32,4 тис. осіб. Основна частина таких фахівців працювала в організаціях Міністерства освіти і науки України (46,2% загальної кількості докторів і 49,7% кандидатів наук).
УПРАВЛІННЯ ВИХОВНОЮ РОБОТОЮ В ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент вищої освіти» автора Шоробура І.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вища освіта і наука“ на сторінці 2. Приємного читання.
