Розділ «Тема 4. Організація виробництва»

Кожний функціональний підрозділ очолює начальник, який підпорядковується безпосередньо вищому керівництву й одному з його заступників. Структура апарату управління залежить від багатьох факторів (типу виробництва, спеціалізації, обсягу виробництва, конструктивної складності продукції, що виготовляється тощо), тому ця структура може бути різною для різних промислових підприємств.

Сполучною функцій між стратегічним (вищим управлінням, топ-менеджментом) та виробництвом (нижньою, оперативною ланкою) є середня ланка управління, а саме: керівники на яких покладена відповідальність за реалізацію рішень стратегічного (топ-менеджменту), збір інформації про роботу підприємства, підготовка пропозицій щодо оптимізації ресурсного використання тощо.

Теорія і практика менеджменту в своєму наробку має ряд принципів побудови організаційних структур управління, які можна звести до наступних основних типів:

- лінійна організаційна структура;

- лінійно-штабна організаційна структура;

- функціональна організаційна структура;

- лінійно-функніональна організаційна структура;

- дивізіональна організаційна структура;

- матрична організаційна структура;

- та інші: проектна, кластерна, мережева, модульна, атомістична.

Для більшості промислових підприємств найбільш доцільною є лінійно-функціональний тип організаційної структури, який максимально відповідає їх цілям, задачам і принципам управління. Хоча в деяких специфічних виробництвах можуть застосовуватися й інші типи структур.

Лінійно-функціональна організаційна структура являє собою комбінацію лінійної та функціональної структур. В основу такої структури покладено принцип розподілення повноважень і відповідальності за функціями та прийняттям рішень по вертикалі. Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій.

До переваг лінійно-функціональної структури відносять: поєднання переваги лінійних та функціональних структур: забезпечення відносно швидких темпів здійснення управлінських рішень завдяки своїй ієрархічності та спеціалізацію функціональних керівників.

До недоліків лінійно-функціональної структури відносять: складність регулювання відносин лінійних і функціональних керівників: збільшення потоку інформації в умовах реорганізації, що спричинює перевантаження керівників: здійснення опору змінам в організації.

Структура виробничого персоналу підприємств

Поняття "персонал" об'єднує складові частини трудових ресурсів підприємства, які виконують виробничі та управлінські функції. Персонал відіграє ключову роль у діяльності підприємства, оскільки виступає останньою важливою ланкою у досягненні його прибутковості та конкурентоспроможності.

В залежності від участі у виробничому процесі та характером трудових операцій весь персонал ділиться на дві великі категорії:

- промислово-виробничий персонал (ПВП) основної діяльності, до якого належать працівники, що зайняті у виробництві продукції або безпосередньому обслуговуванні виробничих процесів.

- невиробничий персонал включає працівників непромислових об'єктів, які перебувають на балансі даного підприємства.

У реальному вимірі виробнича структура слугує основою для вибору технологічних та інформаційно-управлінських фондів виробництва, а також для розробки алгоритмів її функціонування. Основні напрями структурно-функціональної організації виробництва: