• "Про затвердження переліку внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних" від 12 червня 1996 р.;
• "Про затвердження Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту" від 16 серпня 1999 р.;
• "Про утворення Міжвідомчої координаційної ради з питань розвитку водних ресурсів" від 23 квітня 2003 р.;
• "Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету на підтримку експлуатаційного безпечного стану внутрішніх водних шляхів та судноплавних шлюзів" від ЗО червня 2005 р.;
• "Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду" від 12 липня 2005 р. і под.
Однак загальними законодавчими актами у сфері водного транспорту є Водний кодекс (ВК) України від 6 червня 1995 р. і Кодекс торговельного мореплавства (КТМ) України від 23 травня 1995 р. ВК України більше спрямований на забезпечення використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів. Однак він містить норми, якими регулюються правовідносини у сфері транспортного права. Так, стаття ЗО передбачає, що підприємства, установи й організації, незалежно від форми власності, їхні філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, котрі використовують воду, отриману внаслідок її забору, та користуються водами для потреб водного транспорту, є платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів. Причому розмір збору за використання води водних об'єктів для потреб, не пов'язаних із вилученням води з водних об'єктів, для потреб водного транспорту визначають на основі нормативів збору та часу користування поверхневими водами у звітному періоді. Як зазначає стаття 32 ВК, збори за використання поверхневих вод для потреб водного транспорту і за втрату води під час її транспортування зараховуються до Державного бюджету України в розмірі 100 %.
Статті 53 та 67 визначають особливості користування водними об'єктами відповідно для потреб повітряного та водного транспорту. Наприклад, стаття 53 передбачає, що користування водними об'єктами для потреб повітряного транспорту здійснюється безкоштовно та без надання відповідного дозволу. За необхідності воно може бути частково або повністю заборонено Верховною Радою АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами згідно з поданням необхідних державних органів водного господарства або охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства.
У статті 67 цього ВК зазначено: річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли, згідно зі законодавством України, їхнє використання з цією метою повністю або частково заборонено.
На формалізацію діяльності з перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні суттєво впливали концептуальні положення і спрямованість сутності перевезень. До них належать Закон України "Про власність" і Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. Останній регулює загальні засади здійснення підприємницької діяльності. Саме вони заклали в контексті Постанови Верховної Ради УРСР "Про реалізацію Закону "Про економічну самостійність Української PCP" від 3 серпня 1990 р. підґрунтя комерційного використання транспорту й надання транспортних послуг на комерційній основі. Відповідно до Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р. конкретизовано нормативні акти, які регулюють окремі види перевезень. Серед них - "Умови і правила здійснення внутрішніх і міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом та контроль за їх дотриманням", затверджені наказом Міністерства транспорту України від 5 серпня 1994 р., Постанова Кабінету Міністрів України від 5 січня 1995 р. "Про програму заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадання і безпеки пасажирів на транспорті". У них простежується ідея: послуги річкового транспорту є товаром, який надають на засадах підприємництва, і основу якого становить назване законодавство.
Нині правовідносини з перевезення вантажу внутрішнім водним транспортом формалізовані, починаючи із приймання вантажу та закінчуючи його видачею одержувачеві. Визначення строків здійснення цих операцій, термінів перевезення, плати, відповідальність сторін урегульовані підзаконними нормативно-правовими актами" Договір перевезення вантажу у внутрішньому водному сполученні є лише окремим субінститутом транспортного законодавства (транспортних угод) і в цьому контексті - лише виявом волі сторін. За ним вони не можуть змінити умов, окрім випадку визначення швидкості перевезення та кількості вантажу, який перевозять.
Цивільний кодекс України містить норми стосовно перевезень вантажів, де передбачено можливість сторонами визначати умови договору в тому випадку, коли відповідними нормативними актами, транспортними статутами та кодексами не передбачено інше (розмір провізної плати, термін доставки вантажу, відповідальність сторін).
За сучасних умов, у зв'язку з формуванням утилітарних відносин громадянського суспільства, концепція нового Цивільного кодексу України передбачає їх урегулювання на засадах, здатних забезпечити належне функціонування цивілізованого ринку. Йдеться передусім про визнання рівності учасників цивільно-правових відносин, недоторканості власності, неприпустимості втручання у приватні справи, необхідності безперешкодного здійснення майнових і особистих прав та їхнього судового захисту, свободу договору (тобто можливість укладати договори, які хоч і не передбачені законом, але не суперечать йому), свободу підприємництва (не заборонену законом). Це становить загальну основу врегулювання відносин загалом у сфері підприємництва і зокрема його сектору транспортних послуг - річкових перевезеннях.
В Україні у цій сфері ще залишається значна кількість невирі-шених питань економічного та правового характеру. Наприклад, президент акціонерної судноплавної компанії АСК "Укррічфлот" стверджував:
• 1. Макро- і мікроекономічніпроцеси, котрі відбуваються з 1991 р. у нашій країні, створили неодинакові умови для роботи й розвитку підприємств річкового транспорту. Через відсутність необхідних державних бюджетних коштів і слабкий розвиток інвестиційних процесів практично зупинена робота великих будівельних організацій. Унаслідок цього зменшені обсяги перевезень та переробки будівельних вантажів портами. Питома вага прибутків від переробки та перевезення будівельних вантажів у загальному обсязі річкових перевезень 1990-1992 рр. становила від 60 до 90 %. У жорстких ринкових умовах вижили ті порти, керівники яких змогли залучити експортно-імпортні вантажі, знайшли нові форми взаємовідносин із відправниками вантажів, експедиторськими й іншими фірмами.
• 2. АСК "Укррічфлот" довелося власними зусиллями знаходити шляхи та методи подолання кризового становища. Тому в 1994 р. валютні надходження зросли порівняно з 1993 р. на 70 %, і в 2 рази - експортно-імпортні перевезення.
• 3. Необхідно розробити комплекс організаційних і економічних заходів з економічної зацікавленості судноплавних підприємств працювати на річкові порти Нижнього та Середнього Дніпра. Однак реформування АСК "Укррічфлот" виявило низку непростих проблем в економічних і корпоративних взаємовідносинах з дочірніми й асоційованими підприємствами. Тенденції централізації економічної діяльності, інтеграційного підходу до її регулювання суперечать намаганню зберегти автономію в підприємництві, зокрема в отриманні прибутку. В зв'язку з різким збільшенням зборів за проходження каналів і введенням урядом України додаткових зборів за шлюзування та підйом ферм залізничних мостів, судноплавним компаніям стало економічно невигідно працювати на порти Дніпра. Ці чинники паралізували роботу Чернігівського, Київського, Черкаського, Кременчуцького й Дні про дзержинсько-го річкових портів.
Судноплавство в усьому діловому світі - достатньо ефективний бізнес, дуже привабливий для інвесторів. В Україні це заняття малоефективне через надмірне оподатковування. Воно стримує конкурентоспроможність національного перевізника, заважає йому. Більшість судновласників у світі працюють у вигідніших економічних, фіскальних, соціальних умовах. Тому зрозуміле прагнення українських судновласників перевести флот під "зручні" прапори, зокрема мальтійський або кіпрський; але це призводить до вимивання об'єктів права власності.
Це лише одна сторона проблеми. Інша пов'язана з реальною неможливістю в сьогоднішніх умовах отримати інвестиції для відновлення флоту, будівництва нових суден. Основна ідея законопроектів полягає в тому, щоби, по-перше, створити для судновласника чи оператора умови, не гірші від середньосвітових, і, по-друге, забезпечити привабливість вкладання інвесторами засобів у будівництво суден під українським прапором.
З цією метою проектом закону "Про міжнародний реєстр" планується ввести спеціальний податковий режим. Тобто, судновласники, котрі експлуатують судна і зареєстровані в цьому реєстрі, звільняються від сплати податків і зборів у бюджети всіх рівнів у тій частині, що стосується їхньої діяльності як перевізників. Однак для них установлюються обов'язкові платежі у вигляді реєстраційного та щорічного потоннажного зборів.
За цим Законом судна, котрі прибувають в Україну з метою реєстрації в цьому реєстрі, а також завезені на територію країни устаткування, матеріали, оснащення й комплектуючі суден, які будують в Україні з метою реєстрації в реєстрі, звільняються від сплати мита і податків, що збираються митними органами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень пасажирів і багажу“ на сторінці 3. Приємного читання.
