Розділ 5. Соціальні та психологічні фактори ризику

2) падіння рівня самосприймання;

3) примітивізація саморегуляції.

5. Транс (франц. transe — оціпеніння) — стан, за якого воля не панує над тілом. Трансовий стан можна викликати за допомогою алкоголю, наркотиків, звуків, певних рухів (йога).

6. Екстаз (франц. extase — несамовитість; грецьк. ekstasis — стан крайнього ступеня захоплення) — стан, що піднімає тіло «до небес», переповняє божественною енергією.

У процесі життєдіяльності у людини можуть виникати так звані особливі психологічні стани, пароксизмальні розлади — короткочасна втрата свідомості (від секунд до десятків хвилин). Як правило, це спостерігається при деяких психічних хворобах головного мозку: епілепсії, різноманітних «натхненнях». Люди з пароксизмальними розладами не можуть працювати на роботах із підвищеною небезпекою, з електроустаткуванням, на висоті, керувати транспортними засобами і т. д. Сучасні медичні засоби і методи дають можливість виявляти таких людей [38].

Отже, психічні стани, що виникають внаслідок раптових емоційних впливів, підвищують індивідуальну ймовірність наразитися на небезпеку з двох боків: з одного — людина стає тимчасово необережною через відповідний психічний стан, а з другого — втрачає пильність і впевненість у рухах.

Психофізіологічні небезпеки в сучасному світі є чинниками цілісності або розладу, стійкості або дисгармонії, спокою або тривоги, успіху або невдач, фізичного та морального благополуччя людини. До психофізіологічних факторів небезпек належать [12, с. 95—96]:

— недоліки органів чуття (дефекти зору, слуху тощо);

— порушення зв’язків між сенсорними та моторними центрами, внаслідок чого людина не здатна реагувати адекватно на ті чи інші зміни, що сприймаються органами чуття;

— дефекти координації рухів (особливо складних рухів та операцій, прийомів тощо);

— підвищена емоційність;

— втома (з точки зору безпеки життєдіяльності розрізняють фізіологічну та психологічну втому);

— емоційні явища (особливо конфліктні ситуації, душевні стреси, пов’язані з побутом, родиною, друзями, керів­ництвом);

— необережність (може призвести до ураження не лише окремої людини, а й усього колективу);

— відсутність мотивації до трудової діяльності (незацікавленість у досягненні мети, невдоволення оплатою праці, монотонність праці, відсутність пізнавального моменту, тобто нецікава робота тощо);

— недостатність досвіду (поява ймовірної помилки, невірні дії, напруження нервово-психічної системи, побоювання зробити помилку посилюють імовірність нещасного випадку).

5.6. Поняття про психоемоційну напругу та стрес

Традиційно у психології значна увага приділяється питанням, які пов’язані з проблемами психоемоційної напруги, особливостями діяльності, активності особистості та стресовими ситуаціями, які виникають у процесі її здійснення. Це пов’язано з тим, що в міру розвитку суспільства сучасна людина перебуває у стані постійної готовності до змін, до сприйняття нової інформації, до необхідності швидкого прийняття рішення. Це призводить до виснаження адаптаційних можливостей і є передумовою виникнення стресового стану [113].

У сучасній літературі термін «стрес» вживається практично в усіх випадках, коли йдеться навіть про незначні відхилення в діяльності, активності особистості, що пов’язані з будь-якими змінами внутрішнього та зовнішнього середовищ. Існує декілька основних підходів у дослідженні стресу.

Перша група теорій пов’язана з клінічними дослі­дженнями і визначає стрес як внутрішній стан організму. Автори звертаються до концепції гомеостазу, класичної теорії стресу Г. Сельє, а здебільшого як критерій стресу беруть зміни фізіологічних функцій. Прикладом такого підходу виступає концепція про розвиток емоційних психічних станів на тлі підвищеної або зниженої психофізіологічної активності. Тут розрізняються емоційні психічні стани з підвищеною психофізіологічною активністю (норма), нормальні психологічно комфортні стани з підвищеною психофізіологічною активністю, патологічні дискомфортні стани, нормальні емоційні стани з пониженою психофізіологічною активністю, патологічні стани з пониженою психофізіологічною активністю. Загальною тенденцією для всіх дискомфортних емоційних станів з підвищеною психофізіологічною активністю є погіршення у функціонуванні психічних процесів [117, с. 334—342].