Розділ «Шкода»

— Нам би не завадили якісь матеріальні докази, що зрівнялися б із їхніми. Відеозапис від «Каналу 81» годиться, а потім іще твої колеги, і цього, певно, вистачить, але я жадібний. Мені треба більше.

— Дістати речові докази з одного з найпопулярніших готелів у Кеп-Сіті, через чотири дні після відвідання? — спитала Марсі, не знаючи, що таку ж фразу нещодавно промовив Білл Семюелз. — Це малоймовірно.

Террі дивився в далечінь, звівши брови на чолі.

— Не зовсім малоймовірно.

— Террі? — запитав Гові. — Про що ти думаєш?

Террі з усмішкою поглянув на них.

— Може, щось таки є. Може, щось і є.

«Вогнище» справді відкрилося на бранч, тож спершу Ралф пішов туди. На роботі виявилися двоє працівників, які чергували в ніч убивства: адміністраторка й стрижений йоржиком офіціант, такий молодий, наче йому тільки нещодавно стали відпускати пиво в барах. Адміністраторка ніяк не допомогла («Того вечора в нас було набгом, детективе»), і хоч офіціант невиразно пригадував, наче обслуговував велику компанію вчителів, він узагалі засумнівався, коли Ралф показав йому фотографію Террі з минулоріч­ного випускного альбому. Офіціант повідомив, що «типу» пригадує схожого хлопця, та не став би присягатися, що це був саме чоловік із фотографії. Сказав, що навіть не певен, чи сидів цей хлопець разом із групою вчителів. «Гей, чоловіче, може, я просто подав йому таріль пекучих крилець за баром».

Ось і все.

У «Шератоні» Ралфу попервах так само не щастило. Йому вдалося підтвердити, що ніч із вівторка на середу Мейтленд і Вільям Квейд провели в номері 644, і готельний менеджер навіть зміг показати йому чек, проте за підписом Квейда. Він скористався «мастеркардом». Також менеджер повідомив Ралфу, що відтоді, як поїхали Мейтленд і Квейд, номер 644 був зайнятий щоночі, і щоранку його прибирали.

— До того ж у нас є вечірній сервіс, — сказав менеджер, наче насміхався. — Це означає, що більшість номерів прибираються двічі на день.

Так, він залюбки дозволить детективу Андерсону проглянути відео з камер спостереження, і Ралф узявся до справи без жодних нарікань на те, що до нього це вже встиг зробити Алек Пеллі. (Ралф не належав до поліції Кеп-Сіті, тож звитягу краще виявляти за допомогою дипломатії.) Відео було кольоровим і чітким — для «Шератону» в Кеп-Сіті не годяться престарілі камери з магазину «Зоуні Ґо-Март». Ралф побачив схожого на Террі чоловіка у вестибюлі, у сувенірній крамничці, у тренажерній залі готелю, куди той прийшов на швиденьку розминку в середу вранці, і в коридорі перед бальною залою, де він стояв у черзі по автограф. Відео з вестибюля й сувенірної крамнички було нечітким, проте майже не виникало сумніву (принаймні в Ралфа), що чоловік, який розписався в журналі тренажерки і який стояв у черзі по автограф, — це старий добрий тренер його сина. Той, хто навчив Дерека банту, таким чином змінивши його прізвисько зі «Швабри» на «Нумо».

Ралф подумки чув голос дружини, який казав йому, що відбитки пальців або сліди ДНК — це і є забраклий елемент головоломки, виграшний лотерейний білет. «Якщо Террі був тут, — казала вона, маючи на увазі Флінт-Сіті, де він скоїв злочин, — то там мав би перебувати двійник. Це єдине логічне пояснення».

— Немає цьому жодного логічного пояснення, — пробурмотів Ралф, вдивляючись у монітор.

На стоп-кадрі застиг чоловік, явно схожий на Террі Мейтленда. Він сміявся над якимось жартом, стоячи в черзі по автографи разом із головою свого факультету Раундгіллом.

— Прошу? — перепитав готельний хрін, що показав йому відео.

— Не зважайте.

— Може, вам іще щось показати?

— Ні, проте дякую.

Справа була марна. Усе одно запис лекції від «Каналу 81» проясняв усі суперечливі кадри з матеріалу камер спостереження, бо те запитання з залу поставив саме Мейтленд. Щодо цього сумнівів не було.