Розділ «Шкода»

— Власне кажучи, буду. Знав так, щоби з ним вітатися, бо ж я знаю більшість дітлахів із Західного боку, та по-справжньому знайомий із ним не був. Він іще вчився в початковій школі й спортом не займався. Та його рудої маківки було важко не помітити. Наче стоп-сигнал. Як він, так і його брат. Оллі займався в Малій лізі, та коли йому виповнилося тринадцять, до Міської ліги переходити не став. Він непогано грав в аутфілді, відбивав потроху, та бейсбол його не цікавив. Таке буває.

— Тож Френкі тобі на око не впадав?

— Ні, Ралфе. У мене немає сексуального інтересу до дітей.

— І не було такого, що ти побачив, як він веде свого велосипеда по парковці біля «Делікатесів Джералда», і сказав собі: «Ага, ось мій шанс»?

Террі поглянув на нього з мовчазним презирством, яке Ралфу було важко витримати. Але очей він не відвів. За мить Террі зітхнув, підняв закуті руки до дзеркального боку скла й гукнув:

— Ми закінчили.

— Не зовсім, — мовив Ралф. — Треба, щоб ти відповів на ще одне запитання, і я хочу, щоби при цьому ти дивився мені в очі. Це ти вбив Френка Пітерсона?

Террі навіть не моргнув.

— Ні, не я.

Офіцер Кін повів Террі геть. Ралф лишився на своєму стільці чекати, поки Кін повернеться й проведе його крізь троє замкнених дверей між кімнатою для допитів і свободою. Тож тепер він отримав відповідь на запитання, яке загадала йому Джинні, і відповідь, разом із невідривним поглядом очей, була така: «Ні, не я».

Ралф хотів йому вірити.

Але не міг.