Розділ ««Мейсіз» ділиться секретами з «Ґімблз»»

— Це був не сон, — відповіла Джинні. — Сни тануть і забуваються. А реальність — ні.

Спершу вона говорила повільно, та, поступово набираючи швидкість, переповіла присутнім, як побачила ввімкнене світло на першому поверсі, як натрапила там на чоловіка, що сидів за арковим прорізом на одному з кухонних стільців. І завершила попередженням, яке він передав, звернувши її увагу на вицвілі сині літери на пальцях. «Ти МУСИШ йому сказати, щоб зупинився».

— Я знепритомніла. Зі мною такого ніколи не було.

— Прокинулась вона в ліжку, — додав Ралф. — Слідів проникнення не було. Сигналізація в робочому стані.

— Сон, — категорично заявив Семюелз.

Джинні так енергійно захитала головою, що аж волосся розтріпалося.

— Він там був.

— Щось таки сталося, — сказав Ралф. — Щонайменше в цьому я певен. У того чоловіка з обгорілим обличчям були тату на пальцях.

— У того чоловіка, якого немає на жодному відео, — додав Гові.

— Я розумію, як це звучить, — як маячня. Але в нашій справі є ще один чоловік із татуйованими пальцями, і я нарешті згадав, хто він такий. Я попросив Юна надіслати мені фотографію, і Джинні його впізнала. Чоловік, якого Джинні бачила уві сні… або ж у нашому будинку… це Клод Болтон, викидайло з «Прошу, джентльмени». Той, якого подряпав Мейтленд, коли вони тиснули руки.

— Так само, як подряпали Террі, коли він зіштовхнувся із санітаром, — сказала Марсі. — А тим санітаром був Гіт Голмз, чи не так?

— Ох, звісно що так, — майже бездумно сказала Голлі. Вона втупилася в одну з картин, що висіли на стіні. — Хто б іще це міг бути?

Тоді заговорив Алек Пеллі:

— Хтось із вас уже дізнався про місце перебування Болтона?

— Так, — відповів Ралф і пояснив: — Він зараз у західному Техасі, у містечку під назвою Мерісвілл, за чотириста миль звідси, і якщо тільки в нього десь не заниканий реактивний літак, то там він і перебував на той час, коли Джинні бачила його в нас удома.

— Якщо тільки його мати не бреше, — сказав Семюелз. — Як уже зазначалося раніше, матері залюбки вдаються до брехні, аби відвести від синів підозри.

— Джинні те саме подумала, але в цьому випадку — навряд. Туди відправили копа у вигаданій справі, і він сказав, що мати й син поводилися невимушено й вільно. Ніякого тобі нервового пітніння абощо.

Семюелз склав руки на грудях.

— Для мене це не аргумент.

— Марсі? — сказав Гові. — Гадаю, тепер твоя черга додати забраклий фрагмент головоломки.