Розділ ««Мейсіз» ділиться секретами з «Ґімблз»»

— З огляду на те, які в них накопичувалися докази, поліцейські просто вирішили, що Голмз чи то був недбалий, чи то просто хотів, щоб його впіймали, — відказав Юн. — Вантажний автофургон, відбитки пальців, знімки з камер спостереження… дівчачі трусики, що їх знайшли в його підвалі… і, зрештою, така вишенька на торті, як збіг за ДНК. Мазки ротової порожнини, які в нього взяли вже під вартою, збіглися зі спермою, яку зловмисник лишив на місці злочину.

— Боже мій, — промовив Білл Семюелз. — Це точно якесь дежавю.

— За одним великим винятком, — додав Юн. — Гіту Голмзу не пощастило попасти на відеоплівку під час виступу, що тривав у той самий момент, коли викрадали та вбивали Говардових дівчаток. Його мати присягалася, що він невідлучно сидів із нею в Ріджисі, казала, що він не їздив ні в яку клініку Гейсмана і тим паче — до Тротвуда. «Навіщо йому це?» — спитала тоді вона і додала: «Сране місто зі всратим населенням».

— Таке свідчення аж ніяк не розтопило б сердець присяжних, — сказав Семюелз. — Зрештою, хто як не рідна мати брехатиме заради власної дитини?

— Сусіди в Ріджисі також бачили його під час відпустки, — продовжував Юн. — Він підстригав матусі моріжок, лагодив ринви, фарбував сходи на ґанку й допомагав саджати квіти пані з будинку навпроти. Саме того дня, коли викрали Говардових дівчаток. До того ж той «наворочений» позашляховик було важко не помітити, коли він їздив по містечку у справах.

— Ця пані з будинку навпроти, вона не казала, що на момент убивства дівчаток він перебував із нею?

— Сказала, що він приходив десь о десятій ранку. Майже алібі, проте не стовідсоткове. Ріджис розташований набагато ближче до Тротвуда, ніж Флінт — до Кеп-Сіті. Копи поклали, що щойно він закінчив допомагати сусідці з петуніями чи чим там, то поїхав на громадську парковку, пересів зі свого «тахо» у вантажівку й подався на полювання.

— Террі пощастило більше, ніж містеру Голмзу, — кинула Марсі, спершу глянувши на Ралфа, потім — на Білла Семюелза. Ралф не відвів погляду, а Семюелз чи то не міг, чи то не хотів на неї дивитися. — Та йому й цього везіння забракло.

— Маю ще дещо, — сказав Юн, — ще один фрагмент головоломки, як висловилась би міз Ґібні, але я прибережу його на потім, коли Ралф стисло нагадає нам перебіг справи Мейтленда, перелічивши всі «за» і «проти».

Ралф говорив недовго, короткими ємними реченнями, мов свідчив у суді. Не забув зауважити деталь, про яку розповів йому Клод Болтон — що коли вони з Мейтлендом тисли один одному руки, Террі подряпав його мізинцем до крові. А доповівши про одяг, знайдений у тауншипі Кеннінґ (штани, спіднє, шкарпетки, кросівки, та тільки не сорочка), Ралф повернув розповідь до чоловіка, якого бачив на сходинках суду. Сказав, що не впевнений, чи справді той чоло­вік надягнув на нібито пошрамовану й лису голову сорочку, у якій Террі потім бачили на вокзалі в Даброу, але підозрює, що саме так і було.

— Біля суду мали зібратися телевізійники, — сказала Голлі. — Ви передивилися репортажі?

Ралф і лейтенант Сабло перезирнулися.

— Передивилися, — сказав Ралф, — але того чоловіка не було. На жодному відео не відобразився.

Присутні неспокійно заворушилися, і Джинні знов узяла чоловіка за руку — точніше, схопила і стиснула. Ралф заспокійливо поплескав її по п’ястку, але дивився він на пані, яка прилетіла до них із Дейтона. Здавалось, така заява аж ніяк не збентежила Голлі. Вигляд у неї був задоволений.

— Чоловік, який убив Говардових дівчат, скористався вантажним фургоном, — сказав Юн, — а коли автівка стала непотрібна, покинув у такому місці, щоб її легко знайшов хтось інший. Чоловік, який убив Френка Пітерсона, вчинив так само зі своїм мікроавтобусом, на якому викрав хлопчика. Власне, він привернув до себе увагу, залишивши транспорт за пабом «Коротунів» і перемовившись із парою свідків — так само, як Голмз заговорив до кухаря й офіціантки у «Ваффл Хаузі». Поліція Огайо знайшла у вантажівці багато відбитків, що належали як убивці, так і його жертвам. Ми знайшли багато відбитків у фургоні з Флінт-Сіті. Але деякі так і не змогли ідентифікувати. Тобто до сьогодні.

Ралф зосереджено похилився вперед.

— Дозвольте вам дещо показати, — Юн порився в ноутбуці. На екрані з’явилися два відбитки пальців. — Вони належать малому, який вкрав фургон на півночі штату Нью-Йорк. Один — із фургона, другий у нього взяли після затримання в Ель-Пасо. А тепер дивіться.

Він натиснув іще кілька клавіш, і два відбитки ідеально поєдналися.

— Отже, з Мерліном Кессіді ми розібралися. Переходимо до Френка Пітерсона: перший відбиток — з медичної картки, другий — із фургона.

Накладання знову видало ідеальний збіг.