Розділ ««Мейсіз» ділиться секретами з «Ґімблз»»

Гові виконав прохання, а Голлі в цей час уважно спостерігала, щоб знати, як самій усе робити, коли прийде черга. Приєднавши всі потрібні дроти, Гові трохи пригасив світло.

— Окей, — почав Юн. — Прошу мене вибачити, міз Ґібні, якщо я першим переповім якісь факти, що ви встигли назбирати під час візиту до Дейтона.

— Не маю жодних заперечень, — відповіла Голлі.

— Я говорив із капітаном Біллом Дарвіном із поліцейського управління Дейтона, а також із сержантом Джорджем Гайсмітом із поліції Тротвуда. Коли я їм сказав, що в нас є схожа справа, імовірно пов’язана з їхньою через викрадений фургон, який перебував неподалік обох місць злочину, то вони охоче погодились допомогти. І завдяки диву телекомунікацій я зараз поділюся всією наданою інфор­мацією. Тобто якщо цей апарат працюватиме.

На екрані з’явився робочий стіл Юна. Він клікнув файл із назвою «ГОЛМЗ». Першим показався знімок чоловіка в оранжевій робі окружної в’язниці. У нього було коротко підстрижене темно-руде волосся і неголена щетина на щоках. Очі трохи примружені, і цей прищур надавав йому вигляд чи то зловісний, чи то просто ошалілий від такого несподіваного повороту долі. Голлі бачила цей поліцейський знімок на першій шпальті «Дейтон дейлі ньюз» за тридцяте квітня.

— Це Гіт Джеймс Голмз, — сказав Юн. — Тридцять чоти­ри роки. Арештований за вбивство Ембер і Джолін Говард. У мене є фотографії дівчат із місця злочину, та я вам їх не буду показувати. Ви спати не зможете. Таких понівечених тіл я ще ніколи не бачив.

Мовчанка серед сімох глядачів. Джинні стискала руку чоловіка. Марсі, мов заворожена, прикривши рукою рот, утупила погляд у фото Голмза.

— Окрім арешту за катання на викраденому авто, коли він іще був неповнолітнім, і кількох штрафів за перевищення швидкості, у нього ні судимостей, ні карних переслідувань. Чистий, як кришталь. Бездоганно проходив професійну атестацію двічі на рік — спершу в лікарні «Кіндред», потім у клініці розладів пам’яті Гейсмана. Колеги й пацієнти добре про нього озивались. Для прикладу, ось такі відгуки: «завжди привітний», «щирий і співчутливий», «викладається на всі сто і більше».

— Так і про Террі говорили, — пробурмотіла Марсі.

— Це ще нічого не значить, — заперечив Семюелз. — Те саме і про Теда Банді казали.

— Голмз розповів своїм колегам, — продовжував Юн, — що збирається провести тижневу відпустку разом із матір’ю в Ріджисі, маленькому місті за тридцять миль на північ від Дейтона і Тротвуда. Десь посередині цього відпускного тижня один поштар, який саме розносив кореспонденцію, знайшов тіла Говардових дівчат. Чоловік побачив величезну зграю ворон, що зібралася над яром десь за милю від оселі Говардів, і вирішив перевірити, що там таке. І враховуючи те, що він там знайшов, мабуть, пошкодував про таке рішення.

Юн клацнув, і замість прищура й щетини Гіта Голмза постали дві маленькі біляві дівчинки. Знімок було зроблено на ярмарку чи то в парку розваг; на задньому плані Голлі помітила карусель. Ембер і Джолін усміхалися, здій­маючи догори, мов трофеї, палички з цукровою ватою.

— Ніхто не збирається перекладати провину на жертв, та Говардові дівчата були ще тими баламутками. Мати-алкоголічка, тата як лиз злизав, незаможна родина, яка мешкає в паскудному районі. У школі вони вважалися ученицями «в групі ризику» і час від часу прогулювали уроки. Так само вони вчинили і в понеділок 23-го квітня, десь о десятій ранку. В Ембер тоді було вікно, а Джолін відпросилася в туалет, тож, певно, вони це спланували заздалегідь.

— Втеча з Алькатраса [203], — сказав Білл Семюелз.

Ніхто не засміявся. Юн продовжив:

— Під полудень їх бачили у невеликому продуктовому, що десь за п’ять кварталів від школи. Ось стоп-кадр із тамтешньої камери відеоспостереження.

Чіткий і виразний чорно-білий знімок — наче взятий зі старих нуарних фільмів [204], як подумалося Голлі. Вона вдивлялася в ясноволосих дівчаток: одна — з двома содовими, друга — з парою шоколадних батончиків. Вони були вдягнені в джинси й футболки. Обидві — чимось невдоволені, дівчинка з батончиками показує кудись пальцем, рот її широко роззявлений, брови насуплені.

— Співробітник крамниці знав, що вони мають бути в школі, і не захотів їм нічого продавати, — сказав Юн.

— Безумовно, — погодився Гові. — Я майже чую, як старша дає йому чосу.

— Дійсно, — погодився Юн, — та це не найцікавіше. Погляньте у верхній правий кут знімка. На тротуарі, зазирає у вікно. Ось, я трохи збільшу.