Розділ дев’ятий Принц-деспот

Він обернувся до мене — здивований цього разу моїм тоном.

— Ми не повинні вмирати! Ми повинні вижити, врятувати цей замок і це місто, ми повинні все це відстояти, я знаю як! Ми знайдемо й повернемо Оберона, ти згадаєш його, і все Королівство згадає його, тоді нам будуть потрібні люди, щоб боротись із Сараною! Коли прийде Оберон…

— Ліно, — суворо перебив мене Гарольд. — Не будь легкодухою. Ти вигадала собі якогось Оберона… аби бодай у щось вірити. Його нема й не було ніколи. Слід мати мужність, аби глянути дій правді у вічі.

Він ступнув у вузькі двері потайного ходу й зник з очей. Кілька секунд вуха в мене були наче ватою закладені, в цій глухій тиші повторювалися й повторювалися його слова: «Оберона нема й не було ніколи». Але ж він має рацію…

Я помотала головою. Гарольдові слова зробили мене слабкою. Не удар ворога — а прості слова друга, який, до того ж, переконаний, що говорить чисту правду…

Максиміліан тим часом смикав дверцята шафи, а кістяк тяг їх на себе. Мовчазна боротьба тривала зі змінним успіхом.

— Який дивовижний кістяк, — пробурмотів Максиміліан замислено. — Як би перетягти його до мене в замок…

— Це над силу некромантові, — глузливо сказав хтось глибоким голосом.

Ми одночасно озирнулися. Кістяк скористався замішанням Максиміліана та з гуркотом зачинив дверцята шафи. Принц-деспот лежав, не силкуючись звільнитися, і дивився на нас знизу вгору.

— Як дивно все повторюється, — тепер він звертався тільки до мене. — Був час, коли ця дівчинка вже одного разу мене перемогла… Але користі це їй не принесло.

— Ще й як принесло, — огризнулась я. — Зрадник!

— Невдаха, — з негарною посмішкою додав Максиміліан.

Очі в принца-деспота гостро блиснули:

— Подивимося, хто з нас невдаха.

— І дивитися не варто, — Максиміліан витяг із-за пояса кинджал. Рука його раптом завмерла; він рвучко обернувся до мене:

— Ліно, а що як убити його — й відразу ж попросити принести нам Зшивач?

— Такого попросиш, — процідила я крізь зуби.

Максиміліан спохмурнів:

— Сказано — великий воїн, який давно полишив цей світ. Давно, а не хвилину тому… Тим простіше.

І з кинджалом в опущеній руці він зробив крок до принца-деспота.