Розділ дев’ятий Принц-деспот

— Ти не боїшся смерті, авжеж, — знову озвався принц-деспот. — Своєї. А що як на твоїх очах почну страчувати твоїх людей, одного за одним?

— Вони солдати, — хрипко відповів Гарольд. — Вони звикли дивитися смерті у вічі.

— А якщо я розшукаю маленьку дівчинку, яка вважає себе магом дороги?

— Шукай, — сказав Гарольд байдуже, але за цією байдужістю навіть я відчула напругу.

Принц-деспот тихо розсміявся своїм оксамитовим смішком:

— Не треба її шукати. Вона прийде сама, до тебе на допомогу, пане переможений чарівнику… І з’явиться тут, у цій кімнаті. Думаєш, я не знаю, що час у її світі не йде, поки вона тут? І ніхто з нас не зможе пробратися туди, якщо з нами не буде дівчиська?

Я здригнулась, бо побачила, як на відчинене вікно Гарольдового кабінету сів чорний птах. Повернувся боком, уп’явся в щось усередині одним блискучим оком.

— Коли ви проведете в її світ мене та моїх людей, я відпущу тебе, — принц-деспот посміхався, якщо зважати на голос. — Ти зможеш повернутися й здохнути тут у злагоді зі своїм сумлінням.

Мені здавалося, чорний птах дивиться через усю кімнату просто на мене. У животі, в місці сонячного сплетіння, розгорався клубок вогню. Принц-деспот походжав — я побачила його на мить. Він перетнув поле мого зору й знову зник, пішов праворуч. Я підняла посох.

Вогонь!

Дерев’яні дверцята розсипалися горілою потертю. Я вдерлася до кімнати з гуркотом і тріском, готова битися хоч із цілим військом. Уздовж стіни кабінету стояли арбалетники, яких я раніше не бачила. Вони як один підняли зброю, але принц-деспот виявився спритнішим — поки я озиралася, оцінюючи розташування ворожих сил, він змійкою прослизнув за крісло Гарольда й приставив ніж до його горла, просто під закривавленою бородою.

— Нарешті, — в його зовсім спокійному голосі звучало задоволення. — Дівчинко, будь ласка, кинь посох, якщо не хочеш бачити голову свого друга окремо від тулуба!

Арбалетники біля стін не рухалися. Чорний птах, як і раніше, сидів на підвіконні, косуючи на мене блискучим оком. Максиміліане, подумки благала я, зроби хоча б щось!

Гарольд страшно сполотнів — можливо, через втрату крові. Він дивився на мене знизу вгору — жорстко й вимогливо.

— Убий його, Ліно. Просто вбий.

Принц-деспот лагідно посміхнувся. Ніж щільніше притиснувся до шиї Гарольда:

— Дівчинка не допустить, щоб через неї загинув старий друг. Вона кине посох… ніхто не збирається її кривдити. Дівчинка не має ціни, адже її життя — перепустка в її світ…

— Життя Гарольда — теж перепустка, — сказала я, не опускаючи своєї. — Я не можу пройти в мій світ сама. Якщо він помре — всі залишаться тут.

— Дівчинка лукавить, — принц-деспот дивився ясно й прямо. — Є ще один маг, який уміє ходити поміж світами… Це некромант із замку над озером. Некроманти — практичні люди. Він допоможе мені.

Я насилу втрималася, щоб не глянути на чорного птаха. Той сидів нерухомо, як опудало.