Розділ дев’ятий Принц-деспот

Він, як і досі, мовчав. У його очах було безмежне презирство. Я позбавила його болю в животі — на його погляд це було виявом слабкодухості і, напевно, страху.

— Мало часу, — Максиміліан примружився, глянув у вікно. Сонце вийшло з-за мереживної хмаринки, тіні подовжилися, надходив вечір. — Залишилося ледь більше доби, а ми ще з місця не зрушили, меча не добули, ворога не знайшли…

— Я відповім на ваші запитання, — раптом озвався принц-деспот. — Але не обіцяю, що ви зрадієте.

— Де зараз Оберон?

— Ніде. Його забули в Королівстві. Його забуло Королівство, сам світ забув його.

— Чому це трапилося?

— Маг, сильніший за нього встократ, побажав йому зла… — принц-деспот облизав сухі губи. — Я в цьому впевнений.

Він справді був упевнений, і насінинка «зарахувала» його відповідь як правдиву.

— Де перебуває цей маг?

— Не знаю, — принц-деспот зловтішно посміхнувся.

— Як повернути Оберона?

— Не знаю.

— Чи можеш ти допомогти повернути короля?

— Не знаю, — відповів він по коротенькій паузі. — Можливо, можу.

Насінинка повелася сумирно. Відповідь була ухильна, але прямої брехні в ній не знайшлося.

Я замислилася. У голові моїй штовхалися сотні запитань, я не знала, яке ставити першим.

Мене випередив Максиміліан:

— Чого ти боїшся найбільше?

Принц-деспот засичав, але насінинку було вже проковтнуто, а змушувати її чекати вдруге його високість не зважився.

— Старості!