Розділ шістнадцятий Не вір некроманту

Я розкинула руки й ноги, мов парашутист, бажаючи втриматися на одному місці. Від грюкоту й вітру закладало вуха. Сарана текла крутим схилом, як рівниною, а військо Максиміліана, моторошне й жалюгідне військо, розгорнулося широким фронтом і завмерло, погойдуючись на вітрі. Пліч-о-пліч стояли мертві люди й здохлі чудовиська. За десяток кроків перед вишикуваним військом повільно походжав принц-деспот, лезо його тьмяного меча зблискувало під сонцем, а поряд стояв інший мрець; я не хотіла на нього дивитись, але не змогла відвернутися.

Невисокий, широкоплечий, із прямою, ніби віник, жовтавою бородою, у якій заплуталося пріле осіннє листя. Очі під брунатними повіками напівзаплющені; зотлілий одяг, позеленілі мідні обладунки. Лісовий Воїн, велика людина, стояв за спиною у принца-деспота, призначений, здається, за ординарця; Максиміліан дістався до його могили, розорив, підняв і закликав. Помстився за жах, який пережив у лісі.

Сволота.

— Сволота! — закричала я вголос. — Сволота ти!

Мій лемент потонув у гуркоті наступу Сарани. Результат бою раптом втратив для мене будь-яке значення. Я вихопила посох із-за спини та здійнялася високо в небо, виглядаючи внизу некроманта.

Я його побачила.

Дракон тримався в тилу війська мертвих. Його крила волочилися по землі, довга шия з натугою втримувала рогату голову, гарну навіть у смерті. На спині в нього, на кістяному гребені, сидів Максиміліан, весь у чорному з голови до п’ят. Некромант-полководець; я сподівалася, що сидіти йому так дуже незручно: наче верхи на гострому частоколі.

Я спікірувала згори, мов шуліка на ягня, із посохом напереваги. За мить до того як навершя плюнуло вогнем, Максиміліан рвучко підняв голову. А ще за мить я побачила просто перед собою білі вузькі долоні з довгими пальцями.

Бабах!

Мій посохнув вибухнув блискавкою. Одночасно повітря навколо мене згустилось, я виявилася ніби в трубі з вітряним завиванням, і цим смерчем мене підкинуло вгору й убік, так що я перестала розуміти, де верх, де низ. Посох трясся, попереджаючи про небезпеку, величезну небезпеку. Ще б пак: ледь я здолала запаморочення, як побачила скелі, що мчали назустріч.

Угору!

Кульбіти в смерчі не минули марно. Я рвонула не в небо, як хотіла — розігналася над самою землею, ніби випущений із пращі камінь. Ледь не врізалася в якусь скелю. Насилу ухилилася, злетіла вище й знову побачила Максиміліана — він, як і раніше, сидів верхи на драконі з простягнутими вперед руками, наче сліпий. Нічого: я все одно доберуся до нього. Я доберуся.

Голова в мене ще трохи паморочилася. Пересохлий рот горів, сльозилися очі. Сарана наступала, не зменшуючи швидкості, й близько, дуже близько були тепер їхні луки та арбалети. Добре, що хмари розійшлись, і за спиною в мене висіло невисоке сонце. Я сподівалася, що його промені — просто назустріч стрілкам — перетворять мене на складну для влучання мішень…

Залп! Лучники Сарани одночасно випустили — навісом — цілу хмару стріл. У вухах засвистіло; я злетіла вище й побачила, як важкі стріли з чорним оперенням б’ють у плечі, в груди, в обличчя воїнів некроманта. Як вони на мить заточуються — але втримуються — і далі стоять, обтикані довгими дерев’яними голками, цілком до цього байдужі.

Я шукала поглядом некроманта. Мені ставало дедалі незатишніше в цьому небі, над головами кочівників і мерців, я боялася опуститися нижче — а з великої висоти нічого не могла розгледіти…

Новий залп! Огидний виск летючих стріл. Якийсь кістяк в іржавій кольчузі впав, збитий з ніг, але відразу підвівся й знову завмер на своєму місці. Стріла стирчала в нього з кощавого плеча, здаля здавалося, що кістяк затис під пахвою градусник.

Сарана не стишувала ходи. Хтось у лаві кочівників вигукнув бойовий поклик — і вершники підхопили його. У єдиному пориві роззявилися чорні круглі роти:

— Е-а-а-а!

Військо мертвих не здригнулося. Але є ж закони фізики, розгублено подумала я, Сарана на бігу важчає, вона зімне мерців просто за інерцією…

Цієї миті некромант пронизливо завив, і його виття перекрило навіть ревіння Сарани. Військо мертвих зробило крок уперед — начебто мерцям у спини вдарив порив вітру.