Розділ п’ятнадцятий Союзники

— А мені ви не вірите?

Знову зависла важка пауза. Я дивилася на канцлера; той скорчився на низькій лаві, опустив носа нижче колін.

— А може таке бути, — почав Олександр, — що ти, магу дороги… вигадала цю людину? Що він тобі привидівся? Не з тим, звичайно, щоб нас свідомо обдурити, а…

— Дай мені, — сказав чужий незнайомий голос. Я не відразу зрозуміла, що говорить Гарольд.

Олександр забарився на мить, але таки передав монетку стражникам, а ті — з рук до рук — Гарольду. Ельвіра перезирнулася з чоловіком.

Довгу хвилину в тиші Гарольд розглядав монетку. Я бачила тільки його потилицю: волосся з нитками сивини вибивалося з-під чорної хустки з бляклим сріблом.

— Тут напис: «Замкнено». Древньою магічною мовою. Це монета із забутої скарбниці в пустелі Часу. Я пам’ятаю: ми там ішли.

Гарольд обернувся до вогню. Щоки його запали, борода стала сторчма:

— Речі з невідкритих земель… з її володінь… втрачають силу там, де живуть люди. Здебільшого. Але в поєднанні з сильним бажанням… із твердою волею… можуть потроїти могутність. Удесятерити. «Замкнено»… У старі, старожитні часи… Я знав алхіміка, що міг прочитати будь-який напис, будь-якою мовою. Кажуть, у молоді літа він ходив на Горище Світу…

— Зрозуміло, — я стисла монету в кулаці. — Я знаю, про кого йдеться. Він у моєму світі! Я йду до нього, просто зараз, тільки…

Я обвела поглядом звернені до мене бліді обличчя.

— Тільки один із вас повинен піти зі мною. Інакше… інакше я повернуся надто пізно. Там час…

У мене не було сили пояснювати, чим відрізняється перебіг часу в Королівстві й у мене вдома. Відчуття, що Оберон поряд, варто лишень руку простягти, стьобало ніби розрядами струму.

— Я, — зголосився Уйма.

— Ти, — я засумнівалася, — ти дуже помітний… Там невеликий двір, тітоньки на лавах… Ти привернеш увагу, Уймо, а нам не треба…

— Я з тобою піду.

І знову я не відразу зрозуміла, чий це голос — очужілий і сухий.

— Агов, ви хто такі?!

Дідок із червоним носом, стоячи біля поштових скриньок, дивився на нас із підозрою та острахом.

— У нас тут рольова гра, — буркнула я і відразу ж пожалкувала, що не залишила в Королівстві меч і посох. — Ми консультуємо письменника Царькова.