Розділ п’ятнадцятий Союзники

— А метро, — запитав він раптом невпевнено, — метро у вас ще працює?

— А куди ж воно подінеться, — радісно заторохтів алхімік. — Тільки ось люду стало забагато, у годину пік не проштовхнешся, такі юрби, жах…

— Я говорила з Едною, — повідомила я.

— Вона зізналася? — пожвавився алхімік.

— Вона лише знаряддя… Громадянине Царьков! Чи не ви мені говорили ось у цій самій кімнаті, що Мрячна Бабера має владу, поки Королівство в дорозі? Що вона безсила проти короля в його Королівстві?

— Говорив, — він нервово ковтнув. — А… що?

— Погляньте на це.

Я витягла з кишені трикутну монетку на ланцюжку. Алхімік схилив голову до плеча з підкресленим, театральним зацікавленням:

— Що це в нас? Так…

Тьмяні його очі раптом розплющилися. Поквапливо, ледь не жадібно він схопив монетку до рук. Я втримала її — за кінець золотого ланцюжка.

— Це… так… що це, дозвольте запитати?!

— Ви ж алхімік і мудрець. Ви повинні знати, що це!

— Я скажу… Зараз… Дайте, прошу вас, не бійтеся, випустіть нарешті ланцюжок, я не заберу цю річ у вас, не посмію…

Він забігав кімнатою, повертаючи монету то так, то інак:

— Який дурень повісив це на ланцюг? Можна пошкодити силові лінії… Так… Тут написано: «Замкнено… законсервовано, зібрано й закрито без терміну».

— «Законсервовано»?!

— Ну, загальний зміст такий. Оброблено для зберігання, заархівовано, якщо бажаєте. Це… Ух ти, багато читав про таке, ніколи не доводилося тримати в руках. Це, добродії, один із так званих виконавців бажань, вони траплялися людям за всіх часів. Принцип дії простій: воля простака-клієнта плюс збочений гумор виконавця. Мавпяча лапа… Золота куля… Квітка з веселковими пелюстками…

— Монетка бажань.

— Так-так… Але монетка — це просто забава, дитяча гра.

— Де Королева Туману могла здобути цю річ?