Розділ тринадцятий Таємниця королеви

На долоні лежала «монетка бажань». У будинку схлипувала Една; крізь мене, мов крізь пальці, струмував дорогоцінний час, а досі ніяк не могла повірити у свою поразку.

І це все?!

Я зі шкіри лізла, щоб розгадати таємницю записки — але ця таємниця ні на крок не наблизила мене до Оберона. Я ходила між світами. Я вправлялася зі Зшивачем. Я ледь не застрягла на вивороті, ладна повторити долю нещасної королеви; у мене мороз пробіг поза шкірою, коли я подумала, як їй там велася: огидна сіра завіса, що заступає цілий світ. Все потворне виростає в тисячу разів і впадає в око… І де був Оберон, коли його дружина так мучилася?

Я йшла по сліду. Я готова була боротися з наймогутнішим чарівником. Але не з Едною ж цією, підлою, нещасною і безпорадною! Ось вона, її трикутна монетка, лежить у мене на долоні, й Зшивач вказує на неї, мов на великий вузол, продовження червоної нитки… Ну, піду я шукати цих штукарів, дізнаюся, хто підкинув Едні монетку. Хто використав її несамовите, єдине в житті бажання — забути Оберона?!

А в цей час, швидше за все, Сарана вже штурмує Чорний Замок. Скільки протримається Максиміліан? І що мені робити?

Я поклала монетку разом із ланцюжком у ту саму нагрудну кишеню, де вже лежали два листи. Една монотонно схлипувала в домі. Я подумала — і ввійшла.

— Едно, пробач за сукню. Це не я. Це меч.

Вона не піднімала голови, скиглила, мов побитий собака.

— Ти пам’ятаєш тих штукарів? Ну, які роздавали монетки? Можеш когось упізнати? Як вийшло, що саме ця дісталася тобі?

— Я не знаю… Нічого не знаю. Залиш мене.

— Скажи правду хоч раз у житті: навіщо ти поміняла дитину?

Вона підняла голову. Обличчя її, червоне, запухле, втратило останні сліди краси:

— Ті, хто крадуть дітей, знають свою справу: король ніколи не полюбив би підмінка. Не відчув би до нього справжньої батьківської прихильності. Я не хотіла ні з ким ділити його любов.

— Ну, ти й сволота, — тихо сказала я.

— Так, — вона задерла підборіддя. — Я сволота. Знущайся з мене. Плюй у мене! Ображай! Рви останню сукню! Вбий мене та закидай могилу мою лайном! Не соромся! Я ж сволота!

Щоб не вдарити її, я пішла геть.