Розділ одинадцятий Нові обставини

Я його знала — Королівство маленьке, рано чи пізно з кожним познайомишся.

— Добридень, — сказала я так твердо, як тільки могла. — Мені потрібно терміново бачити короля.

— Король дуже зайнятий, Ліно, — відповів стражник, із цікавістю розглядаючи мій посох. — У нього нарада з комендантом і канцлером.

І не рушив із місця, продовжуючи загороджувати вхід.

Я відійшла.

За час походу я звикла, що до мене ставляться по-особливому й багато що дозволяють. І ось мені вперше дали зрозуміти, що Ліна Лапіна зовсім не центр всесвіту: Оберон зайнятий, і як би я до нього не рвалася — його величність не говоритиме з молодшим магом дороги…

А якщо я повинна повідомити щось дуже важливе?

Я огляділася.

Площа, на якій стояло королівське шатро, була такою великою, що на ній вільно вміщувалися відразу три фонтани. Біля одного з них прогулювався, роздивляючись навколишні дахи, Ланс.

Як завжди, він був зосереджений і похмурий. За його спиною погойдувався посох у довгому шкіряному футлярі. У правій руці Ланс тримав грифель, а в лівій — маленьку книжечку. Він креслив у ній щось, роззирався навсібіч і знову креслив — звіддалік можна було подумати, що старший маг дороги складає вірші.

Може, запитати в нього?

А як я дізнаюся, чи каже він правду? І чи не зашкодить це принцові? А Оберон не розгнівається?

Я тричі обійшла навколо шатра. Мені необхідно було набратися рішучості: щоразу моя сила волі натягалася, як пружина. Нарешті я вдихнула якомога більше повітря й попрямувала до фонтана.

Ланс стояв до мене спиною, я побачила листок у його книжечці, покреслений ніби начерками: лінія дахів… Череп дракона на горбі… Силует статуї з фонтана…

— Вибачте, будь ласка…

Він обернувся. У нього було таке незадово-лене, зарозуміле обличчя, що я позадкувала.

— Так, Ліно, — сказав він байдуже. Добре, що хоч не лаявся.

— Я хотіла запитати…

Він дивився на мене нерухомо, безпристрасно, і під цим поглядом у мене язик приклеївся до зубів. Коли я вже вирішила відмовитися від своєї витівки і втекти, Ланс раптом ступив крок уперед, узявся за посох Оберона, пересунув мою руку вгору по держаку:

— Зразу звикай до правильної хватки. Між набалдашником і правицею повинно поміщатися не більше одного-двох ліктів. Ти щось хотіла запитати?