Розділ одинадцятий Нові обставини

— Ні, — збрехала я, не змигнувши оком. — Ланс просто… ну, він же доповідав королю про те, як на вас напали…

— Та хто напав?! — принц підвів голову. — Це безглузде непорозуміння. Спочатку Лансу всюди ввижається небезпека, і він не дає нам гуляти. Потім він з доброго дива вибиває у мене склянку… Розгромив харчевню, розполохав відвідувачів. Я ледве із сорому не згорів. Ти думаєш, він дозволив мені хоча б заплатити господареві за розгром? Спасибі, що не потяг мене за комір через усеньке місто! А потім, звичайно, переповів усе це батькові, як про вдало відвернутий замах. Ланс же у нас герой — якщо місяць минає без подвигів, він влаштовує провокацію, щоб похизуватися перед королем…

Я розгубилася. Принц говорив гірко й правдиво. І дивився мені в очі.

— Але ця жінка… — почала я.

— Жінка?! Він і жінку приплів? А я думаю, чому високості на мене вовком дивляться… їм нащо було розповідати?..

— Ви хочете сказати, що там не було жодної жінки?

Принц відвернувся. На його обличчі відбилася нудьга.

— Ліно… Може, батько заборонив говорити зі мною на цю тему, а я примушую вас порушувати заборону?

— Ніхто мені нічого не забороняв, — сказала я сердито. — Просто… Якщо Оберон довіряє Лансові, а Ланс дурень, треба ж сказати королю?

Принц посміхнувся.

— То йди кажи. Тільки відразу попрощайся з посохом. Бо коли я сказав королю, що Ланс — дурень і зрадник, він мене, рідного сина, ледь з Королівства не вигнав. Отак.

Я повернулася у свою кімнатку як чорна хмара. Поставила посох у куток, стягнула чоботи і як мішок упала на ліжко.

Лихо з цими штанами, застібками, металевим жилетом! Як добре було б зараз накинути махровий халатик і посидіти біля телевізора. Скільки часу я кіно не дивилася? Майже тиждень…

Ну чому мені цей принц по дорозі трапився? Усе так добре складалося… Нарада магів, Оберон… Хоча король і не відповів на моє питання, проте брехати не захотів! Він мудрий, упевнений, усе передбачає… А зі слів принца виходить, що він сліпець якийсь: Ланс обдурює, а король вірить йому більше, ніж синові. Хоча Людовік Тринадцятий теж вірив кардиналові Рішельє… І спеціальне поняття є — «сірий кардинал» — для людей, які обманюють короля, правлять замість нього, а король цього й не помічає…

Я сіла на ліжку. Мені необхідно було з кимось порадитися. От тільки з ким? З Гарольдом?

Я знову взулася, вийшла у двір і підійшла до господарських возів. Обід щойно закінчився, слуги порядкували біля бочок із гарячою водою, мили посуд, чистили столи, а мати Гарольда, підперезана фартухом, про щось сперечалася з головним кухарем. Здається, про те, що подавати на вечерю — перловку чи вівсянку?

— Пробачте, — втрутилася я в їхню розмову. — Ви не бачили Гарольда?

— Він у місті. — Жінка здула з лоба пасмо волосся. — Король його відправив із дорученням.

— Дякую, — сказала я, відійшла і замислилася, що тепер робити — дочекатися Гарольда чи шукати правди тут і негайно?

І я пішла, куди ноги несли. Вони принесли мене до шатра Оберона. Біля входу стояв, недбало відставивши спис, вусатий стражник у залізній кірасі.