Розділ п’ятий Коли засурмить сурма

— Ну чого ти, ма, у мене й так сумка тріщить…

— Ти чув, що я сказала?

— Ну, чув…

— Давай-давай, уже сурмачі до воріт поїхали. За годину вирушаємо.

І вона побігла кудись, усміхнувшись мені на прощання. Я зрозуміла, на кого вона схожа: такий же веснянкуватий ніс, довгі безбарвні вії, каштанове волосся. Тільки Гарольд був худий і кістлявий, а мати його — кругла, наче м’ячик.

На лавці, де я спала, лежав величенький мішечок. Одяг?

— Це кому? — я була впевнена, що вчорашні недоноски так на весь похід мені й залишаться.

— Тобі, — відповів Гарольд не дивлячись. — Мені, чи що?

Я простягнула руку, обережно розкрила мішок…

Ух ти!

Полотняні сорочки, якраз мого розміру, три штуки. Ткані штани — дві штуки. Жилет із нашитими на нього сталевими пластинками, проте й не дуже важкий. Шкіряна куртка — скроєна точно за міркою, гарна й м’яка, на залізних застібках, із закотами на рукавах. Штани — теж зі шкіри найтоншої вичинки. Теплий плащ — здається, вовняний, темно-синій, із гербом. Пояси, хустки, ще якісь чудові дрібниці й — увага! — чоботи. Якби Зайцева побачила мене в цих чоботях, та ще й у школі… Вона б померла від заздрощів. Впала б на підлогу й померла на місці. Ось які це були чоботи.

— Це все мені? Це мені? Це все-все мені?!

Гарольд дивився на мене здивовано й ледь презирливо. Під цим поглядом я, як могла, стримала радість: усе-таки я маг дороги, а не дівчинка в універмазі.

— І ось іще, — він витягнув із дна мішка дивну штуку, схожу на вишиту сріблом косинку. — Пов’язуєш на голову, щоб вузол був якраз над правим вухом. Це знак мага дороги.

Я взяла косинку в руки…

І радість моя зникла, ніби її й не було. Хіба я справжній маг? Хіба я маю на все це право — на такий плащ, куртку… на королівський герб із буквою «О» і драконом?

Гарольд помітив, що я скисла.

— Ну що? — запитав із фальшивим співчуттям. — Вирішила залишитися з нами? Чи сумніваєшся?

Я подумала: можу ж я одягнути все це хоч раз? Хоч єдиний разочок у житті?

Біля воріт замку до мене підвели коня. Ой лишенько! Адже я тільки мріяла навчитися їздити верхи, а сама якщо й пробувала, то тільки на сусідському сенбернарі!