TextBook — Правда?!
Новоприбулі, як і раніше, стояли тісною купкою. Побачивши Оберона, вони пожвавилися. Міцний бородатий чоловік вийшов наперед і раптом схилився в поклоні. І всі його товариші теж вклонилися.
— Вітаємо вашу величність…
«Звідки вони знають, — подумала я. — Він же без корони, без мантії, брудний, з виском…»
— Ласкаво просимо, — весело сказав Оберон. — Заходьте. Живіть. Працюйте. Королівство для вас!
Мати Гарольда, котра стояла поряд, розплакалася.
* * *Так закінчилася моя вахта кухарки, і я, чесно кажучи, була дуже рада. Новоприбулі жінки набагато краще вміли готувати їжу на багатті. Якийсь час я виконувала дрібні доручення — піди нарви щавлю, принеси солі, віднеси ножі погострити тощо. Згодом робота на кухні зовсім налагодилася, і про мене всі забули.
Оглядаючись навколо, я походжала по табору — будівельному майданчику: та тут працювало вже повнісінько чужих! Незнайомі чоловіки тягали колоди, незнайомі хлопці місили глину замість сестер-хранительок, бігали чиїсь діти — я вже відвикала від дітей…
Мені стало трішечки сумно. Одна казка закінчувалася, починалася друга, і я не знала, чи є для мене місце в цьому новому світі, що зароджувався. Куди йдуть маги дороги, коли дорога закінчується?
Коні блукали, відпочиваючи, по ще не витоптаній траві. Білою плямою виділявся Фіалк. Я подумала: як же він пасеться з його зубами?
Ніби почувши мої думки, крокодилокінь підвів голову. Змахнув крилами й неквапливо попрямував до мене. Гепали об землю кошлаті круглі копита. Розвівалася грива, струмувала й падала молочними хвилями. Фіалк підійшов зовсім близько, по-дружньому глянув карим очищем, торкнув мене кінчиком крила.
Я погладила його по шиї.
— Я б із задоволенням, Фіалку. Та без дозволу Оберона я не можу?
Фіалк хитнув головою, ніби кажучи: та припини, що за умовності. Я притиснулася щокою до теплого жорсткого крила.
— Я скоро піду, Фіалку, — сумно мовила я.
Він дихав мені у вухо. Величезні зуби були зовсім поряд — мені навіть боязко стало.
— Я сумую за домашніми… Проте і йти теж… неначе була хороша пісня, а й доспівати її не можна. Розумієш?
Фіалк глузливо дивився кудись мені через плече. Я озирнулася.
— Це була суперкаша, — серйозно сказав Оберон.
— Та облиште… пригоріла.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Цикл "Ключ від Королівства"» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцять дев’ятий Усе заново“ на сторінці 3. Приємного читання.