«Візьми посох і уяви, що в тебе німіють долоні…»
Посох застряг між камінням набалдашником униз. А якщо смарагдово-рубінова куля розкололася від удару?
Ні. Цього не може бути. Це посох Оберона, сам король дав його мені, а отже, посох мене не зрадить.
Я щосили напружилася. Відштовхнулася від каменя здоровою ногою. Зсунулася на сантиметр (уламки каміння, розвертаючись, впивалися в спину). Потягнулася до палиці…
Ще трохи!
Зламана нога смикнулася від болю — віддало відразу по всьому тілу. Здавалося, тріщить кожна кісточка. Кожен нерв просить пощади.
Ну!
Я рвонулася до палиці. Біль став нестерпним, пальці стиснулися на знайомому держаку. Я потягнула…
Посох не піддавався. Міцно застряг у щілині.
— Зло не має влади! Зло не ма…
Скрипнуло, ніби залізом об скло. Посох опинився біля мене, набалдашник палахкотів зеленим і червоним.
Підвівшись на лікті, я розвернула набалдашник до місця перелому. Долоні одразу ж заніміли. Біль востаннє пробрав тіло і зник. Ось що відчував сурмач, мій перший у житті пацієнт. Ось чому так проясніло його обличчя…
Кілька хвилин я відпочивала, лежачи на спині. Зло не має влади. Мені не боляче і вже майже не страшно. Я маг дороги. Я виберуся.
От лише треба пригадати, як виглядають кістки. Не ті, що у м’ясників на прилавку. А ті, що в підручнику з біології — ми ж вивчали скелет… У руці їх дві — ліктьова й променева. А в нозі?! Де тут гомілка, де стегно, де колінна чашечка?
Використовуючи набалдашник, як ножик, я розрізала шкіряну штанину. Те, що я під нею побачила, було синє, опухле, з уламками кістки, що стирчала з-під розідраної шкіри…
Я знову мало не позбулася залишків мужності.
Бідолашні лікарі. Вони все це вивчають. Вони все це лікують. У них нема палиці. А в мене є. Зрештою, хай зростається абияк, тільки б міцно, тільки б я могла ходити. Невже не впораюся?
Відсапавшись, я зручніше влаштувалася серед каміння, закусила губу, міцно стиснула посох і взялася до справи.
* * *— Де ти була?! Ми вже думали… Ми думали… Ми не знали, що й думати!
Добігав полудень. Я вийшла із замку, сильно шкутильгаючи, спираючись на посох, як на костур. Ельвіра кинулася мені назустріч, збираючись одночасно цілувати й шмагати по щоках. Щоправда, зустрівшись зі мною поглядом, принцеса пригасила запал і заговорила тихіше:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Цикл "Ключ від Королівства"» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцять перший Поневіряння“ на сторінці 7. Приємного читання.