Розділ чотирнадцятий Маги в дорозі

Я спохопилася — не бовкнути б зайвого.

— Ну, ходить незадоволений якийсь… Ще принцеси ці… Гарольде, а я б хотіла, щоб Оберон був моїм батьком.

Я боялася, що Гарольд засміється. Чи фиркне. Чи ще якось насміхатиметься. Та він мовчав, і я була йому вдячна.

На річці тріснув лід. Впала у воду велика бурулька. І знову тиша, шум води. Запах туману.

— Знаєш, — сказав Гарольд, — це моя провина, що ми вдвох одного сосуна підбили. Він був твій. Просто вони в останню мить помінялися місцями.

— Та облиш. Адже все добре скінчилося.

— Добре… А могло не скінчитися. У нас попереду ще стільки страховищ… І вже першого разу я промахнувся.

— Ну, ми ж один одного страхуємо!

— Ліночко, — сказав Гарольд, — ти справжній друг.

І ми замовкли.