Розділ XVI

Проте дійти до площі йому не вдалося. Посеред провулку він раптом наштовхнувся на невидиму пружну стіну, що миттю огорнула його з усіх боків, позбавивши можливості рухатися. Ярлах відчув присутність відьомських чарів і негайно спробував поринути в Тиндаяр, але ті ж відьомські чари не відпустили його.

У тіні будинків попереду з’явилися дві молоді жінки. Вони не належали до тих сімох відьом, що зараз офіційно перебували в Кованхарі, та Ярлах не сумнівався, хто вони такі. Він не міг озирнутися, проте був певен, що принаймні одна наближається до нього зі спини.

„Яка честь — три відьми проти одного чаклуна!“ — промайнуло в його голові. — „А ти, Фейлане, вчасно втік. Заздрю твоєму чуттю… хоч, може, саме ти й накликав на мене біду…“

Ярлах готувався до можливого арешту, і в його маґістерському персні було надійно приховано чималу порцію Темної Енерґії. На жаль, її бракувало, щоб зруйнувати відьомську пастку і втекти до Тиндаяру — зате цілком вистачало для інших цілей.

Кілька секунд Ярлах згаяв на те, щоб переконати себе в безвихідності свого становища. Годі було й сподіватися, що відьми, захопивши його, згодом втратять пильність. Навпаки, йому надзвичайно пощастило, що вони взагалі залишили його притомним, і цією помилкою треба скористатися. Причому негайно — бо що ближче вони підходять, то менше він має шансів здійснити задумане.

Звільняючи Темну Енерґію, Ярлах ще встиг із жалем подумати про те, що йому не судилося ввійти в історію, як авторові першої детальної, позбавленої білих плям, карти Нового Світу. А потім пекельне полум’я перетворило його на жменю попелу…