Розділ XVI

— Мабуть, учителю, — заговорив Йорверт, — вас цікавить, чому я так хотів познайомити вас із моїми гостями. А ще питаєте себе, як могло статися, що ви не чули про леді Елвен, хоча вона є однією з нас. Усе пояснюється дуже просто: ні леді Елвен, ні майстрів Шовара й Ґарвана ніхто з наших не знає. Я сам зустрів їх лише кілька днів тому. — Він зробив значущу паузу, а відтак додав: — На Лахліні. У Ханґовані. В палаці Кайр Ґвалхал.

Ярлах ледве втримався від здивованого вигуку і зміряв усіх трьох уже пильнішим, прискіпливішим поглядом. Ці люди були не просто з Лахліну, вони мешкали в самісінькому його серці, в королівському палаці. І при цьому мали добре розвинений, тренований чаклунський хист, ще й були чорними… Хоча останнє за таких обставин радше перевага, ніж додатковий фактор ризику. Це на Абраді бути чорним чаклуном небезпечно, а на Лахліні, де сама наявність хисту до маґії вважається непрощеним гріхом, у чорних значно більше шансів вижити, ніж у звичайних чаклунів. Та все одно — Ярлах був неабияк вражений.

— Леді Елвен, панове, — сказав він. — Дозвольте висловити захоплення вашою відвагою. А також вашим розумом, який дозволив вам жити на Лахліні, ще й у його столиці, і при цьому розвивати своє вміння, відточувати майстерність.

— Цим ми завдячуємо майстрові Шовару, — озвалася юна леді Елвен. — Він побачив мене ще семирічною дівчинкою. Приїхав разом з Ґарваном до столиці, щоб сісти на корабель і вирушити на Абрад, але після зустрічі зі мною змінив свої плани і найнявся на службу до нашої родини. Коли почала пробуджуватися моя сила, майстер Шовар допоміг опанувати її, став навчати мене маґії. І Ґарвана також навчав, — дівчина прихильно (саме прихильно, а не по-дружньому) всміхнулася молодшому з чоловіків. — Ще задовго до мене. Якось упіймав його, малого хлопчака, що з допомогою чарів крав у роззяв гаманці, пояснив йому, чим це може скінчитися, і взяв під свою опіку. Коли майстер Шовар вирішив залишитися через мене на Лахліні, Ґарван не захотів сам їхати на Абрад. Подався служити до міської варти, дуже вправно ловив злочинців і врешті став королівським слідчим.

„Так і думав, нишпорка,“ — відзначив Ярлах, задоволений своєю спостережливістю. — „А майстер Шовар точно лікар.“

— Я просто приголомшений, пані, — промовив він чемно, але від того не менш щиро. — На щастя, все вже позаду. Тепер ви на Абраді, в цілковитій безпеці, і чаклунська спільнота радо прийме вас. Сподіваюся, Йорверт уже продумав історію, як ви добиралися з Лахліну?

Чоловіки дружно похитали головою, а леді Елвен сказала:

— Нам вона не потрібна, маґістре. Якби ми збиралися переїхати на Абрад, то зробили б це ще кілька років тому. Власне, майстер Шовар так і планував, лише чекав, коли я подорослішаю. А я, подорослішавши, вирішила нікуди не їхати.

— Але чому? — розгублено запитав Ярлах.

— Бо моє місце на Лахліні. У себе на батьківщині я князівна, дочка князя Кайлема аб Рордана, ґенерала лахлінської армії. А тут буду просто чаклункою, однією з багатьох.

— Зате живою чаклункою, — зауважив Ярлах. Він подумав, що переоцінив розум та обачність дівчини. — А на Лахліні ви живете у ворожому оточенні, один хибний крок — і вас викриють.

— Досі не викрили, а це був найважчий час. Тепер я дам собі раду. — Сірі очі леді Елвен дивилися на нього з непохитною рішучістю. — Тільки не майте мене за дурне дівчисько, для якого багатство та високе становище важать більше, ніж власне життя. Просто Лахлін — моя рідна земля, і я не збираюся нікуди втікати. Інші нехай утікають, а я… ми не втечемо. Майстер Шовар і Ґарван згодні зі мною. Ми залишимось і допоможемо королю звільнити країну від поборників.

— Гм… Це дуже шляхетний намір, пані. Та чи певні ви, що ваш король справді хоче знищити Конґреґацію, а не просто підкорити її своїй владі? Звичайно, я чув про його дружину, але…

— Я краще знаю короля Імара, маґістре. І королева Ґрайне була мені не чужа — наші матері рідні сестри. Саме після її смерті я й вирішила нікуди не їхати, а боротися за звільнення Лахліну. Усі ці п’ять років навчалась маґії, навчалась державним справам і чекала, коли король дозріє до боротьби.

— І він дозрів?

— Схоже, що так. В останній тиждень при дворі тільки й розмов про те, що король остаточно розсварився з верховним поборником. Жінки думають, що він просто пожалів двох малих дівчат, яких засудили до страти на вогнищі, чоловіки вбачають у цьому спробу спровокувати лорда Айвара до непокори, щоб змістити його й замінити на когось поступливішого. Проте ті, хто добре знає короля, переконані, що все набагато серйозніше. Зокрема, так вважає мій батько — і дуже цьому радіє, бо в нього вже давно сверблять руки поставити поборників на місце. Він, звісно, й думки не припускає, щоб позбутися їх взагалі, лише хоче, як і решта князів, мати вплив на Конґреґацію, зробити її слухняним інструментом у своїх руках. Та згодом батько змінить свої погляди, я про це подбаю.

— Не сумніваюся, — кивнув Ярлах. — Але я так розумію, що ви досі не відкрилися королю. Не впевнені, як він відреагує на те, що ви чаклунка?

— Щодо цього я не хвилююся, він поставиться нормально. Просто досі я не хотіла покладати на нього цей тягар, та тепер доведеться. Я б поговорила з ним ще минулого тижня, але саме тоді познайомилася з лордом Йорвертом. Вірніше, спіймала його, коли він посеред ночі прокрався до королівський покоїв.

Йорверт ствердно кивнув:

— Саме так і було. Я ж і подумати не міг, що лахлінського короля охороняють чаклуни. Зачувши про його конфлікт із верховним поборником, вирішив зустрітися з ним, запропонувати свою допомогу — зрештою, проблему Лахліну треба вирішувати, а відкритий Тиндаяр дає для цього чудову можливість, якою просто гріх не скористатися.