Розділ XVI

— Тепер ясно, чим ти займався весь цей час, — сказав Ярлах.

— Так, учителю. Я шукав на Лахліні силу, готову до боротьби з Конґреґацією, і знайшов її в Кайр Ґвалхалі. Леді Елвен, майстер Шовар і майстер Ґарван уночі по черзі охороняли короля, бо боялися, що верховний поборник може підіслати до нього вбивцю. Коли я прийшов, якраз була черга леді Елвен, і в першу мить вона подумала, що я і є той самий убивця. На щастя, до сутички не дійшло, ми швидко порозумілися і з’ясували, що маємо одну мету. Проте вирішили відкласти розмову з королем, щоб зорієнтуватися в нових обставинах. Я розумію, вчителю, у вас є інші плани, без сумніву, надзвичайно важливі, тому навіть не прошу про вашу особисту участь у нашій справі. Та ми були б дуже вдячні вам, якби ви звернулися до Маґістрату з офіційним клопотанням визнати, що дія Угоди про обмежений нейтралітет не поширюється на Лахлін, оскільки він її не ратифікував.

— О! — вражено промовив Ярлах. — То ви хочете спровокувати війну чаклунів з Лахліном?

— Ми хочемо, щоб так думали поборники, — сказала леді Елвен. — Нехай вони панікують. Прості люди на Лахліні щиро вірять, що могутня Конґреґація надійно захищає їх від відьом та чаклунів, проте самі поборники знають ціну своїй силі. Знають, як дорого їм обходиться захоплення або вбивство кожного справжнього чаклуна. А для вищої шляхти це має стати виразним знаком, що вона може догратися, коли й далі в усьому потуратиме поборникам. Незалежно від рішення, яке ухвалить ваш Маґістрат, сам розгляд цього питання засвідчить, що серед абрадських чаклунів є досить впливова група, рішуче налаштована на конфлікт із Лахліном.

— Що ж, розумно, — погодився Ярлах. — Гадаю, за теперішніх обставин Маґістрат таки вирішить, що Угода нечинна щодо Лахліну. Тільки ніхто не повірить, що я діяв з власної ініціативи. Моя байдужість до політики загальновідома.

— То думатимуть, що ви просто виконали чиєсь прохання, — сказав Йорверт. — Власне, так і є. А лахлінські вельможі, зачувши про це, стануть набагато поступливішими, схильними підтримати короля в його боротьбі з Конґреґацією.

— Надто ж коли переконаються, — додала леді Елвен, — що чаклуни не жартують. А ми знайдемо спосіб це показати.

— Плануєте сформувати диверсійну команду?

— Швидше, повстанський загін. Лорд Йорверт уже зголосився його очолити і взяв академічну відпустку в Університеті. Йому сподобався мій план.

— Наберете повстанців з лахлінських утікачів?

— Ні, це ризиковано. Обійдемося силами чаклунів, що мешкають на Лахліні. От щодо них можна не сумніватися: кожен, хто відгукнеться на наш заклик, буде справжнім бійцем. А ми, маючи доступ до Тиндаяру, забезпечимо їм потужну підтримку.

— Доступ до Тиндаяру? — перепитав Ярлах, помітивши багатозначну посмішку на Йорвертовім обличчі. — І як ви збираєтесь його отримати?

Дівчина недбало знизала плечима.

— Ми вже отримали. Цього неважко навчитися. Нам вистачило лише раз побачити, як робить лорд Йорверт.

— І ви не питали дозволу? Хіба Володар не…

Леді Елвен різонула його таким гострим і майже зневажливим поглядом, що Ярлах ураз осікся.

— Якщо ви кажете про Китрайла, то він мені не володар. Для мене він був і залишається Ворогом. Я служу лише королю Імару і більше нікому.

— Але ж, — мовив приголомшений Ярлах, — ви прийняли Темну Енерґію.

— Так, прийняла. Проте не від гарного життя, а з відчаю та безвиході. П’ять років тому, коли вмирала моя кузина, королева Ґрайне, я не змогла дати їй потрібних ліків, бо за наказом принца Броґана її взяли під пильну охорону, а всіх, хто приходив до неї, ретельно обшукували, не дозволяючи нічого приносити з собою. Мені залишалось тільки молитися Дивові, просити його про чудо, та він був глухий до моїх благань. — У голосі дівчини забринів гнів. — Після кузининої смерті я прокляла Дива, і тієї ж таки ночі до мене вві сні прийшов демон, став спокушати силою і владою. Спершу я збиралася плюнути в його мерзенну пику, та потім передумала. Погодилася прийняти Темну Енерґію, але відмовилась присягати Китрайлові, не визнала його своїм володарем. Демон погрожував мені найстрашнішими карами, твердив, що моя душа однаково належить Ан Нувінові, та я не стала його слухати, прогнала геть, і він більше не повертався. Може, я й справді проклята навіки, і після смерті Ворог забере мою душу. Ну що ж — хай тоді робить з нею, що хоче. А поки я жива, мій розум і моя воля належать лише мені.

Ярлах очманіло дивився на юну леді Елвен, яка — у скільки це років? у одинадцять, у дванадцять? — наважилася суперечити Китрайлові й залишилася живою. Опанувала Темну Енерґію — і при цьому нікому не скорилася!