Розділ XII

— Не „ніби“, а саме навчаюсь. Тільки дуже швидко, надзвичайно швидко. Так було і з поштовими чарами. Мораґ наклала на один аркуш плетиво чекання, я написала на іншому своє ім’я, захотіла дізнатися, як надсилати листа, — і тут-таки в моїй голові з’явились усі необхідні знання. Першого разу промахнулася навіть на такій малій відстані, з одного кутка в інший; вдруге вже все вдалося, хоча останньої миті мало не зірвалось; а втретє я діяла майже автоматично.

— І при цьому, мабуть, не все розуміла.

Ейрін ствердно кивнула:

— Саме так. Я вже й сама збагнула, що не варто братися за такі складні речі, попервах краще обмежитися найпростішим. Та коли вже опанувала поштові чари, то вирішила скористатися з цього й написати батькові листа.

Шайна повільно похитала головою:

— І все ж, це просто неймовірно! Щоб так швидко й легко засвоювалися знання, вміння, навички…

Ейрін зітхнула, її смарагдові очі зажурено подивились на Шайну.

— Не скажу, що це легко. Швидко — так, легко — ні. Навпаки, дуже важко. Коли за якусь секунду в голову запихають купу знань, та ще й таким робом, щоб вони були готові до застосування… це, скажу тобі, не найприємніше відчуття. Я лише годину, як прокинулась, а вже втомлена. Щоб трохи відпочити й відволіктися, сіла писати листа — та він, як на лихо, написався до непристойності швидко. Добре хоч моя Іскра виявилась не надто жадібною й запозичила у Ґвен лише практичні знання, лише ті, що потрібні для створення чарів. Мені тільки теорії бракувало.

— Проте, — зауважила Шайна, — ти якось довідалася, що в тебе Первісна Іскра. А це ж чиста теорія, яка не має значення для практичної роботи з чарами.

— Саме тому я перейняла у Ґвен лише сам цей факт, без жодних пояснень. А що це означає, мені розповіла Мораґ. — Зненацька Ейрін пустотливо всміхнулася. — Вона була така налякана, коли на хвильку вийшла до мильні, а повернувшись, побачила, що я вже прокинулася, сиджу в ліжку й тримаю в долоні маленький маґічний вогник.

— Її переляк можна зрозуміти. Та, бачу, вона швидко оговталась і запропонувала тобі зробити щось складніше.

— Так. І це була помилка. Зараз я схожа на малу дитину, що не навчилася ще до ладу говорити, а вже намагається читати та писати.

— Нічого, ми це виправимо, — пообіцяла Шайна. — Коли Етне прокинеться, разом складемо план занять. Вона дуже досвідчена вчителька.

— І ще бажано залучити Ґвен, — додала Ейрін. — Зрештою, це ж її знання. Вона найкраще мене розумітиме… До речі, Мораґ не перебільшує? Ґвен справді цілком здорова?

— Так, справді. Хіба що кілька наступних днів буде квола, та це не біда. Ми однаково тут не затримаємося. Довнал викликав із Тилахмора дві карети, там ми всі зручно розмістимось і спокійнісінько прибудемо надвечір до герцоґського палацу.

Затуливши рота долонею, Ейрін солодко позіхнула.

— Це чудово. Хоч я й не Фіннела, проте сама думка про сідло зараз викликає в мене огиду.

Двері з коридору відчинилися, і до кімнати ввійшла Мораґ. У повітрі перед нею пливла величенька таця з кількома тарілками та склянками.

— Ну! Хто тут замовляв сніданок?

А Ейрін застогнала: