Розділ XII

А тепер назву тобі дванадцять імен, які назавжди залишаться в моєму серці. Це:

Ленан аб Ґрайді О’Нуллан, капітан Королівської Ґвардії Ленніру;

Мадоґ аб Шоґрин О’Двайн, прапорщик Королівської Ґвардії Ленніру;

Нейл аб Колім, рядовий Королівської Ґвардії Ленніру…

Пробігши поглядом увесь список, Шайна поклала аркуш на стіл і ствердно кивнула:

— Так, усе правильно.

— Дякую, — коротко відповіла Ейрін, продовжуючи писати.

А Шайна відступила на пару кроків і пильніше придивилася до неї. Скидалося на те, що Мораґ мала вагомі підстави не турбуватися за Ейрін. Якщо вві сні дівчина просто блокувала свою силу, як роблять усі малі відьми, то зараз вона стримувала її цілком по-дорослому — м’яко, майже ніжно, але надійно. Саме так навчали тримати силу виховательки та наставниці, проте такого ідеально збалансованого поєднання м’якості, що дозволяла прикликати її будь-якої миті, та чіпкості, яка перешкоджала їй спонтанно звільнитися, учениці досягали за довгі роки тренувань. А Ейрін опанувала це лише за одну ніч! Крім того, порівняно з учорашнім вечором, її сила ще трохи зросла.

„Вже обігнала Етне,“ — констатувала Шайна. — „Скоро наздожене й мене.“

Нарешті Ейрін дописала листа, розклала всі три аркуші перед собою… а потім схопила відразу три десятки маґічних ниток і вправно, хай і дещо напружено, та загалом бездоганно, сплела поштові чари.

Отетеріла Шайна аж рота роззявила від безмежного подиву, а Ейрін повернула до неї голову і, мовби нічого не сталося, попросила:

— Дай мені батькову адресу.

Цілком механічно й бездумно Шайна створила в повітрі маґічний символ, яким позначила аркуші в Кардуґалі. Цей символ мав притягнути до себе надісланий лист — але тільки в тому разі, якщо його точно скеровано.

Ейрін додала адресу до свого плетива, на кілька секунд завмерла з підведеними руками, переконуючись, що все зробила правильно, а відтак привела чари в дію. Маґічний лист зі швидкістю думки полинув у напрямку трохи західнішому від південного, а написане на папері залишилося. Ейрін ще не була занадто самовпевненою і зберегла оригінал листа, щоб повторити спробу в разі помилки. Втім, Шайна не мала жодного сумніву, що лист надійшов за призначенням.

— Ейрін… — насилу витиснула з себе вона. — Як… ти… це… — Шайна закашлялась, і врешті її прорвало: — Як ти це зробила? Це твоя Іскра? Вона все робить за тебе?

— Тебе аж трусить від страху, що я скажу „так“, — з легкою і трохи сумною усмішкою промовила Ейрін. Вона встала зі стільця і пройшлася по кімнаті, розминаючи втомлені від сидіння ноги. Чорні обтислі штани дуже добре пасували до її фігури; краще, ніж будь-яка з її суконь. — Тоді можеш заспокоїтися. Це зробила я сама, а не моя Іскра. Хоча, в певному сенсі, вона таки допомагає мені, але це не значить, що в неї є розум. Коли я поділилася нею з Ґвен, вона — не Іскра, а Ґвен, — скористалася моєю силою, щоб зцілити себе, після чого вона — тепер уже не Ґвен, а Іскра, — передала мені всі її знання та вміння.

Шайна розгублено закліпала очима.

— Ти хочеш сказати, що тепер маєш усю Ґвенину пам’ять?

— Ні, не всю, лише те, що пов’язано з маґією. І це не можна назвати пам’яттю. Це… ну, ніби книжка, тільки всередині мене. — Ейрін присіла на край розстеленого ліжка. — Навіть не в моїй голові, а… десь у невизначеному місці. Її тримає моя Іскра, а коли виникає потреба, дає мені почитати. Саме той розділ, який я хочу вивчити.

— Отже, — сказала Шайна, вмостившись на стільці, — ти ніби навчаєшся за цією книжкою?